Шрифт:
— Ходімо назад, — раптом чує вона голос Анджели. — Куди це, мамцю?
— Туди, де ми щойно були.
— Нащо?
— Хочу поворожити на Біблії, — каже Анджела, тягнучи ошелешену Джипсі в бік Католикону. — Там зараз немає нікого, а на поставці біля іконостасу, я помітила, лежить велика храмова Біблія. Я її відкрию навмання, і що буде у першому рядку зліва, те й має збутись…
— Ви геть здуріли, мамцьо, то ж гріх — ворожити на Біблії.
— Нехай.
Джипсі вже не впирається.
Жінки перетинають лунке черево Католикону і підходять до металевого поставця. їм доводиться стати навшпиньки, щоб дотягнутись до книги.
— Казала ж, що нічого не вийде. Вона грецькою написана, — втішено звідомлює Джипсі.
— Не тринди, мала. Хочеш, і тобі поворожимо?
– Ні.
— Чому?
— Бо так.
— Боїшся?
— Так.
— Кари Божої?
— Я собі знаю.
— Ти теж вперта? Так?
— Ні, я не вперта.
— А я вперта. Я поворожу.
Анджела відкриває книгу, витягає блокнот і переписує до нього верхній рядок лівої сторінки.
— Зараз знайдемо грецького монаха, — каже вона, — він нам за два шекелі перекладе російською. Вони тут всі знають російську. Не сци, мала…
— Не кажи такого в церкві.
— Я вперта, — знов повторює Анджела. — Господи Боже, яка ж я вперта!
— Це вже точно, — пошепки погоджується Джипсі, і дрібні бганки вкривають її кирпатий, постріляний ластовинням, носик.
13
… Толька пакойнік не сцит в рукамойнікі — проголощує Корват, спираючись лівою рукою на плече Міттельроба. — Лажа якась, лажа повна…
Вони стоять у закутку побіля WС, напроти великого, темного і відчутно здеформованого дзеркала. Поза Пізанської вежі, у яку зігнуто розслабленого сечовиділенням Пампуха, у дзеркалі набуває ще більш Гротескового нахилу, ускладнюється зламом і бганкою, дичавішає.
— Обережно, не впади, — підтримує колегу Міттельроб.
— Все одно лажа! — наполягає Корват. Він підозрює, що занадто поспішливо припинив клозетну вправу, і ексодус вод спідніх невпинно продовжується й при защепленому одязі. Відчуття, що лівою ногою линуть теплі, щільно мінералізовані струмені, наповнює Пампуха драстичним відчуттям власної нікчемності (wow, wow, wow! ти лажанувся, малий!).
— Чуєш мене, Аристиде? — турбується про нього колега.
— Авжеж… Чую тебе, друже мій, чую… Лажа, кажу тобі, повна, нецивільна…
— Є маленька, але конкретна розмова.
— Так, — каже Корват, — слухаю.
Теплі струмені досягають лівої шкарпетки.
Всі сподівання Корватової самоповаги сконцентровані тепер на манжеті тої шкарпетки. На сповільненні тороїдальної змокрілості.
— Я чув, — каже Міттельроб, — що в тебе під час сьогоднішньої лекції виникли певні непорозуміння з Магдою Ошевич…
— Ха! — каже Корват.
— …Мені, ну скажімо так, не зовсім байдужо до справ цієї дівчини. Чи ти мене розумієш?
— Авжеж…
— Це дуже порядна дівчина з дуже порядної родини моїх добрих знайомих…
— Смокче тобі?…
— Ти впився! — обурюється колега.
— Вибач мені, Сашко, я свиня остатня, — погоджується друг реввоєнгакера. — Жодних коментарів! Уважно тебе слухаю. У-важ-но!
— У Магди в дитинстві були проблеми, — ретельно підбирає слова Міттельроб. — її батьки тимчасово тоді розлучились і три роки жили окремо. Мати мала другого чоловіка, іншого, військового… І той, інший, він ліз до Магди, навчав малу усякої гидоти…
— Іncesto thalamos noverсае! — погрожує Корват дзеркалові, де виламуються червонопикі потвори. — Лажа ганебна інцестуальна!
— Ти ж розумієш, це в наші часи непоодинокий випадок. Мені один тутешній священик казав, що, сповідаючи, майже щотижня чує від жінок як їхні чоловіки сплять із доньками…
— Іncestari filiam!
— Дитина таке пережила, її потім рік тримали на еленіумі. Ти ж повинен розуміти ситуацію. Неадекватна реакція…
— Так, — підморгує Корват дзеркальному двійникові Міттельроба. — Я, друже мій, усе чудово розумію. Чи ти вважаєш мене п'яним? Вважаєш?… То добре, що не вважаєш, а то я теж ображуся зара… Я все, Сашко, про неадекватну реакцію адекватно розумію…
— Мова йде про те, — подвійний Олександр Міттельроб раптом ширшає і займає весь кордон між дзеркалом і реальністю, — що малій потрібна стипендія. Вона страшенно вразлива дитина, пише вірші…
Струмені на лівій нозі Пампуха тоншають, нуднішають, втрачають повноту ознак і сходять у взуття.
— Яка розумная цьому альтернатива!? — зітхає друu реввоєнгакера.
— Себто?
— Сашку, друже мій, вона ж нас, дурнів старих, зневажає Вона мене зневажає…
— Магда?