— Годі ж бо! — сказала Аомаме, ледве стримуючись, щоб не насупити обличчя. Потім трохи зм'якшила голос. Бо негоже надмірно лякати співрозмовника. — І так непогано. Я вас прошу: не говоріть нісенітниць.

«Хоч би що ви казали, але у вас голова таки лиса, — подумала Аомаме. — Якби під час перепису населення стояла графа „лисий“, то ви поставили б у ній свою галочку. Якби їхали до неба, то до неба лисих, а якби до пекла, то до пекла лисих. Зрозуміли? А якщо зрозуміли, то не відвертайте очей від дійсності. Ну, їдьмо! Прямісінько до неба лисих. Негайно!»

Чоловік розплатився, і вони удвох подалися до його номера.

Його прутень справді виявився трохи більшим за середній, але не набагато. Зізнання чоловіка справдилося. Аомаме вміло з ним погралася, щоб став твердим. Скинула блузку й спідничку.

— Напевне, ви думаєте, що в мене циці маленькі, — поглядаючи на чоловіка, холодним голосом сказала вона. — Мабуть, зневажаєте за те, що вони в мене малі, а прутень у вас великий. Може, почуваєтеся ошуканим.

— Та ні, я так не думаю. Ваші груди зовсім немалі. І дуже гарної форми.

— Невже? — сказала Аомаме. — А знаєте, я не завжди ношу бюстгальтер з мереживом. Але в роботі доводиться. Коли хочу показати груди.

— А що ж це за така робота у вас?

— Я ж вам раніше твердо сказала, що говорити тут про неї не збираюся. Та хоч би якою вона була, з жінкою всякі неприємності трапляються.

— І з чоловіком у житті таке буває.

— Але ж вам не доводиться носити бюстгальтер з мереживом, коли ви цього не хочете.

— Це правда, але…

— Не кажіть, що ви все розумієте. У жінок набагато скрутніше життя, ніж у чоловіків. Ви коли-небудь на високих каблуках спускалися крутими сходами? Перелазили через паркан у тісній міні-спідничці?

— Пробачте, — щиро сказав чоловік.

Аомаме повернула руку за спину, зірвала бюстгальтер і кинула на підлогу. Стягла і скрутила в клубок панчохи. Після того лягла на ліжко і знову почала гратися з прутнем.

— Яка чудова штучка! Я в захваті. З гарною формою й ідеальною величиною. Тверда, немов корінь дерева.

— Спасибі за такі слова, — наче трохи заспокоївшись, сказав чоловік.

— О, любка вас зараз добре обласкає й порадує!

— Може, перед тим станете під душ? Адже спітніли.

— Та перестаньте! — сказала Аомаме. І, ніби попереджаючи, легенько пальцем постукала по правому яєчку. — Я ж прийшла сюди, щоб займатися сексом, а не для душу. Зрозуміли? Передусім — гарячекохання. А піт мені байдужий. Бо ж я не сором'язлива учениця.

— Зрозуміло, — сказав чоловік.

Погладжуючи після любощів відкриту шию виснаженого чоловіка, що лежав долілиць на ліжку, Аомаме відчула сильне бажання штрикнути гострим вістрям свого інструмента те особливе місце.Справді хотіла. В її сумці лежала мініатюрна плішня, загорнута у шматок тканини. Її заточене вістря стирчало в м'якому, спеціально обробленому корку. Якби вона вирішила, то могла б просто це зробити. Підняти праву руку й легенько опустити вниз. Навіть незчувшись, він одразу помер би. Цілком безболісно. Наче внаслідок природної смерті відправився б на той світ. Але, звісно, Аомаме одумалася. Не було причин вилучати цього чоловіка із суспільства. Тим паче що й сама вона не мала для цього реальних підстав. Вона хитнула головою й прогнала від себе цю небезпечну думку.

«Цей чоловік непогана людина, — переконувала вона себе. — Був по-своєму вправним у сексі. Стримував еякуляцію доти, поки вона не зазнала оргазму. Форма його голови й лисина їй подобалися. Розмір прутня їй підходив. Пристойно поводився, охайно одягався, не нав'язливий. Дістав непогане виховання й освіту. Щоправда, страшно нудний у розмові, здатний будь-кого роздратувати. Але ж це не злочин, за який карають на смерть. Можливо».

— Телевізор можна ввімкнути? — спитала Аомаме.

— Звичайно, можна, — відповів чоловік, усе ще лежачи долілиць.

Перебуваючи в ліжку, вони до кінця додивилися новини, що передавалися об одинадцятій годині. На Середньому Сході Іран та Ірак і далі вели кровопролитну війну. Вона загрузала в трясовиння, і не було видно ключа для її закінчення. В Іраку молодих хлопців, що ухилялися від призову до війська, вішали на телеграфних стовпах, щоб іншим не кортіло цього робити. Іранський уряд звинувачував Саддама Хусейна у використанні нервово-паралітичних газів і бактеріологічної зброї. У США Волтер Мондейл і Ґері Гарт боролися за висунення своєї кандидатури від Демократичної партії на президентських виборах. Ніхто з них не здавався людям у світі мудрим. Позаяк мудрі президенти здебільшого стають мішенню таємних убивць, то, можливо, мудрі люди, як тільки можуть, намагаються ними не стати.