— Авжеж, — погодилась Аомаме.

Якусь хвилю Тамару мовчав. Поклавши обидві руки на коліна, споглядав обвисле вербове гілля.

Трохи повагавшись, Аомаме заговорила:

— Послухайте, Тамару-сан, ви не могли б пояснити мені одну річ?

— Яку?

— Скільки років тому в поліції оновили уніформу й зброю?

Тамару ледь-ледь нахмурив брови. Певно, у її голосі щось його трохи бентежило.

— А чого ви раптом про це запитали?

— Без особливої причини. Просто недавно спало на думку.

Тамару подивився їй в очі. Його погляд був цілком нейтральним, без жодного виразу. Але міг змінитися на будь-який.

— У середині листопада 1981 року поблизу озера Мотосуко між поліцією префектури Яманасі та групою екстремістів сталася велика збройна сутичка, й наступного року в поліції провели реформу. Два роки тому.

Не змінившись на обличчі, Аомаме кивнула. Про цей випадок вона не пам'ятала, але їй нічого не залишалось, як підтримати розмову.

— Сутичка була кривавою. Проти п'ятьох автоматів Калашникова «АК-47» — шестизарядні револьвери старого зразка. Сили були нерівними. Трьох бідолашних поліціантів екстремісти вщент зрешетили. Спеціальний авіазагін Сил самооборони негайно піднявся в повітря. Репутація поліції похитнулася. Відразу після того прем'єр-міністр Накасоне вирішив усерйоз зміцнити сили поліції. Провів значну структурну реформу, утворив спеціальні збройні загони, забезпечив звичайних поліцаїв високоефективними автоматичними пістолетами «Beretta-92». Ви з нього стріляли?

Аомаме хитнула головою. Вона не стріляла навіть з пневматичного пістолета.

— А я стріляв, — сказав Тамару. — Він — п'ятнадцяти-зарядний, автоматичний. Використовує кулі «Parabellum» калібру дев'ять міліметрів. Вважається надійним пістолетом і взятий на озброєння в американській армії. Не дешевий, але не такий дорогий, як модель «Sigg» або «Glock», і добре продається. Однак любителеві користуватися ним не просто. Колишній револьвер важив чотириста дев'яносто грамів, а теперішній пістолет — вісімсот п'ятдесят. Така штука в руках невишколеної японської поліції користі не приносить. Від стрільби з такого високоефективного пістолета в людних місцях можуть постраждати і звичайні громадяни.

— А де ви стріляли з такої штуки?

— О, я про це часто розповідаю. Одного разу, коли я поблизу джерела грав на арфі, звідкись появилася фея й дала мені пістолет «Beretta-92», щоб я спробував убити білого зайця.

— Це серйозно?

Тамару трошки зморщив губи.

— А я завжди говорю серйозно, — сказав він. — В усякому разі, штатний пістолет й уніформа стали новими два роки тому, навесні. Саме в такий час, як от зараз. То я відповів на ваше запитання?

— Два роки тому, — повторила Аомаме.

Тамару ще раз кинув на неї свій гострий погляд.

— Якщо вас щось непокоїть, то звертайтеся з цим до мене. Може, вас поліція чимось зачепила?

— Та ні, — відповіла Аомаме. І пальцями обох рук легенько махнула. — Просто уніформою зацікавилася — коли вона змінилася?

Якийсь час тривала мовчанка, й розмова само собою закінчилася. Тамару простягнув праву руку.

— Добре, що все щасливо обійшлося, — мовив він.

Аомаме стиснула його руку. Цей чоловік розумів, що після небезпечної для життя серйозної роботи людині потрібна тепла підтримка, що супроводжується фізичним контактом.

— Відпочиньте, — сказав Тамару. — Іноді треба зупинитися, глибоко подихати й викинути з голови зайві думки. Я радив би вам поїхати на острів Гуам з приятелем.

Аомаме встала, закинула на плече сумку й поправила каптур куртки. Підвівся і Тамару. Він не був високого зросту, та коли встав, то здався кам'яною стіною. Така зміна враження Аомаме здивувала.

Тамару супроводжував її уважним поглядом. Його вона відчувала спиною. А тому, піднявши підборіддя й випроставшись, пішла прямо, впевненим кроком. Однак у душі відчувала сум'яття. У речах, які до неї не мали стосунку, раз по раз щось відбувалося. Ще недавно світ був у її руках. А от зараз він почав розпадатися на частини.

Збройна сутичка поблизу озера Мотосуко? Пістолет «Beretta-92»?

Власне, що сталося? Таку важливу новину вона не могла пропустити. Світова система в чомусь почала хибити. Аомаме йшла, а її мозок швидко працював. Хоч би що сталося, але цей світ треба знову якось зв'язати докупи. Зробити логічним. Бо інакше може статися чортзна-що.

Можливо, Тамару здогадувався, яке сум'яття охопило її душу. Адже був обережним, із небуденною інтуїцією. І небезпечним. Тамару ставився до господині з глибокою повагою, залишався до кінця вірним. Робив усе, щоб гарантувати їй безпеку. Аомаме й Тамару цінили одне одного й відчували взаємну приязнь. Принаймні щось схоже на неї. Однак якби він дійшов висновку, що з якоїсь причини існування Аомаме не сприяє господині, то, можливо, без жодного вагання позбувся б її. Цілком по-діловому. Але за це його не можна критикувати. Бо, врешті-решт, це його службовий обов'язок.