Шрифт:
Але й на ці умовляння Нійолє відповідала відмовою.
І тоді Ярема подав останній аргумент, який здавався йому важливим. Він кинув ій на коліна цілу пригорщу золотих царських монет…
І Нійолє все зрозуміла. Перед нею стояв підступний злочинець!
Вона скинула монети з колін і не промовила жодного слова. А наступного ж дня перебралася з хутора в свою сільську хату, подалі від убивці.
Лист Нійолє закінчується так: «Дорогий, єдиний мій синку! Я хочу помститися за твого батька. Якщо мені це не вдасться, це маєш зробити ти. Якщо зі мною щось трапиться — доведи, що наш тато не винен…».
Під листом стоїть дата — саме той день, коли Нійолє замерзла в лісі.
Отже, вона йшла на хутір, щоб покарати кривдника. І, певно, збиралася в такій гарячці, що не одягла на себе щось тепле — вискочила з хати, в чому була!
Після того Ярема зник із села. Можна виснувати, що він просто втік. Можливо, загинув. Можливо, все ж дістався Канади чи Австралії…
Його шлях зник у тумані часу. Проте на Арсена на довгі роки — аж дотепер — лягло тавро злочинця…
Я закінчив розповідати.
Айрес дивилася на мене із захватом.
— Слухай, — сказала вона, — це те, що підійде для музею. Така суперова історія. Справжній роман! Треба розповісти її нашому татові. Він мріє, щоб у музеї були вагомі експонати. Щоб сюди туристи приїжджали. Щоб ми мали свою легенду! Самої примари для цього замало…
— З примарою я ще мушу розібратись, — сказав я. — Хіба це добре — робити з драми комедію? Адже мені шкода Нійолє…
— Але уяви собі, як усе складається, — із захватом почала говорити Айрес. — Цю жінку в селі цькували, вона не могла носа на вулицю виказати. А тепер, навпаки, її лякається все село!
— Нічого доброго я в цьому не бачу, — засперечався я.
— А я бачу! — не здавалася Айрес. — Ти ж сам казав: справедливість має бути відновлена.
— Айрес! — серйозно сказав я. — Я проти того, щоб насміхатися з чийогось життя й любові. Це не жарти. І той, хто робить із цього комедію, дорого заплатить. Я бачив цю «примару» — вона жахлива! Обличчя таке моторошне, потворне. А ти знаєш, яка Нійолє була гарна! Ось, поглянь!
Я відкрив коробку і обережно вийняв фотокартку:
— Хіба такою дівчиною можна лякати людей?!
Айрес вхопила фото і аж поїдала його очима. Навіть погладила пальцем зображення. Мені здалося, що в її очах зблиснула сльозина.
Ми посиділи мовчки кілька хвилин.
Потім Айрес підвелася і зникла в гаражі. Я подумав, що даремно образив її. Можливо, їй усе ж видніше. Вона живе тут і краще за мене знає, що треба, а що не треба… А ще я подумав про те, що… не хотів би сваритися з цією чудовою дівчиною.
У цю мить з темряви гаража вийшла Айрес. Я не встиг спам'ятатись, як на мої коліна впало біле простирадло і… картонне обличчя, тобто маска з дірками замість очей і вуст. Те, яке я бачив уночі перед своїм вікном…
«Леґенди мають жити!»
— Ось, — тихо мовила дівчина. — Тепер можеш надерти мені вуха, якщо хочеш…
Я ледь не задихнувся. Захапав повітря ротом, мов риба на піску. Як пишуть у романах — «кров ударила в голову».
— То це ти?… Ти… — ледве зміг вимовити я.
Гнів переповнював мене по вінця!
— Ми… — поправила мене Айрес винуватим голосом. — Ліза… Віка… Михайло… Всі діти. Але я поясню…
Я підскочив, відступив на крок. Потворна маска впала мені під ноги. Я наступив на неї й роздушив, ніби це була змія.
— Нічого не хочу чути! — вигукнув я і додав: — Я тобі вірив…
Круто розвернувся і пішов за хвіртку. Далі кинувся бігти.
Мене душила образа. І було боляче. Страшенно боляче десь усередині — ніби там палала свічка. Та сама підступна свічка з червоного воску…
Тікав із того БРТ, мов навіжений.
На узліссі впав у траву і затис її в кулаках. Потім перевернувся назвнак і навмисно сильно потерся спиною об коріння, що стирчало з-під трави — спина озвалася пекучим болем. І мені навіть стало легше — цей біль принаймні був більш зрозумілим, ніж той, що пропікав мене зсередини.
Я заплющив очі, щоб не дивитися на сонце. Згадав, як уперше побачив Айрес на мопеді, як вона довезла мене до села. Як приязно посміхалась. Як плескала в долоні, коли я боровся з Чорним. Як поцілувала…
Виявляється, весь цей час вона робила з мене дурня! Вдень розігрувала справжнього товариша, а вночі лякала потворною маскою. Це було підло.
На моє обличчя наповзла тінь.
Я розплющив очі…
Наді мною стояла Айрес. Вона важко дихала. Певно, бігла слідом.