Шрифт:
Невдовзі вона побачила, як книжниця Віра піднялася сходами на другий ярус, щоб подати меню новим клієнтам – літній парі іноземців, які сховалися в прохолоді цього старовинного товстостінного будинку від травневої спеки. З балкона свого третього ярусу Амалія почула, що дівчина говорить із ними доволі поганою англійською, але й відвідувачі відповідали не кращою, проте дуже приязно. Жінка знову поринула в спогади, які цього разу замерехтіли в уяві слайдами колишніх закордонних подорожей.
Вона здригнулася від раптового покашлювання й побачила поруч Віру, яка простягала їй кілька поштових листівок – рукописний каталог Книг, тобто людей, які зголосилися розповідати свої історії.
За хвилину Амалія вже передивлялася коротку інформацію на кожного.
Студент Політехнічного університету, родом із Карпат, був не проти за каву з тістечком розповідати про звичаї рідного краю й пригоди в горах, що трапилися з ним, із його знайомими чи з туристами-городянами.
Жінка подумала, що для вічно голодних іногородніх студентів акція кав’ярні – непоганий спосіб заробити каву з тістечком, хоча це й не вирішує проблеми харчування. Стримано всміхнулася і взялася за наступну листівку.
Пенсіонерка, учителька з багаторічним стажем, ладна була поділитися цілим «серіалом» зі шкільного життя. Причому Читачеві пропонувалися на вибір історії «про учнів», «про історію неординарної київської школи», «про вчительську долю» і т. п.
Амалія спочатку здивувалася, читаючи цю дещо кумедну, на її погляд, саморекламу, але потім зітхнула.
Пенсіонерка, певне, потребує більше спілкування, ніж пригощання, адже все життя була оточена людьми… Але чомусь ця пропозиція також не зачепила потенційну Читачку за живе.
Раптом її увагу знову привернули голоси із середнього ярусу кав’ярні – іноземні туристи говорили між собою французькою. Жінка напружилася і вся подалася до дерев’яних перил, біля яких стояв її столик. Вона кинула зацікавлений погляд на літню пару, вловлюючи уривки розмови. З почутого Амалія зрозуміла, що чоловік мав намір піти на якусь зустріч, а дружина не дуже хотіла його супроводжувати й пропонувала зачекати на нього в цій затишній кав’ярні.
– Et qu’est-ce que tu feras ici pendant toute cette heure?! [2]
2
А що ж ти робитимеш тут цілу годину? (фр.)
– Mais je regarderai ces petites choses sur les rayons et je feuilleterai les livres, – жінка озирнулася навколо і вказала чоловікові на полиці зі старовинними турками, млинками для кави та на книжки, що вишикувалися окремо на невеличких поличках, – et tu reviens me prendre ici `a midi, d’accord? [3]
– Bon, d’accord, si cela ne te g^ene pas. Et ensuite on ira d'ejeuner au restaurant de l’h^otel! Hier j’ai bien aim'e leur borchtch! [4]
3
Я роздивлятимуся всі ці штучки на полицях і погортаю книжки, а ти повернешся сюди опівдні, згода? (фр.)
4
Добре, якщо тобі так подобається. А потім підемо обідати до ресторану при готелі! Учора мені сподобався їхній борщ! (фр.)
«Ось вона – Книга, яку б хотілося почитати! – подумала раптом Амалія і відчула несподіване хвилювання. – Але як? Як підійти до незнайомої людини і «зчитати» з неї якусь історію? І чи схоче вона взагалі зі мною говорити? Навіщо їй це? Хоча… Натрапити в чужій країні на людину, що говорить твоєю мовою, – це завжди приємно й налаштовує на контакт…»
Француз спустився на перший рівень кав’ярні, а за мить тенькнув дзвоник на дверях, позначивши його вихід у спекотне травневе місто.
Витримавши паузу в кілька хвилин, Амалія підвелася, зібрала в стосик іще не дочитані картки каталогу Книг і рушила до дерев’яних сходів.
– Bonjour, madame! Je m’appelle Amalia et je vous ai entendu parler francais, [5] – вона приязно всміхнулася, і літня жінка миттєво віддзеркалила її усмішку.
– Oh, madame! C’est un grand plaisir de trouver `a l’'etranger quelq’un avec qui on peut parler sans barriers! [6]
Не минуло й десяти хвилин, як жінки різного віку, різної національності і взагалі дві дуже різні жінки жваво розмовляли про цікаві для них речі. Француженку звали Крістін. Їй було, певне, за шістдесят. Але худорлява, висока, спортивної статури, у джинсах і лляній сорочці чоловічого крою, зовсім без макіяжу, вона виглядала жінкою без віку. Власне, вік Амалії теж непросто було визначити, хоч вона і вдягалася дуже жіночно й не гребувала елегантним не кричущим макіяжем.
5
Доброго дня, пані! Мене звати Амалія. Я почула, що ви розмовляєте французькою… (фр.)
6
О, мадам, це таке задоволення – зустріти за кордоном когось, із ким можна поговорити без бар’єрів! (фр.)
Розмова закрутилася навколо Києва, його туристичних принад, потім перейшла на Францію, на Париж, про який обом було що пригадати. Невдовзі до них підійшла книжниця Віра, немало здивована тим, як вправно письменниця розмовляє французькою і як при цьому з її обличчя ніби злетіла пелена смутку та розсіяності, яку дівчата помітили і вчора, і сьогодні зранку.
«Оце так торохкотить! – подумала Віра. – Мабуть, уловила собі гарний сюжет у новий роман! Ех… Оце так життя! Не те, що…»
Дівчина всміхнулася до обох відвідувачок і звернулася до Амалії: