Шрифт:
ГІҐІНС. Ми лише сказали, що дуже стомилися й хочемо спати. Більш нічого. Скажіть, Пік!
ПІКЕРИНҐ (знизуючи плечима). Це правда, більш нічого.
ПАНІ ГІҐІНС (іронічно). Ви певні?
ПІКЕРИНҐ. Абсолютно: більш нічого.
ПАНІ ГІҐІНС. Навіть не подякували їй, не сказали доброго слова, не похвалили за те, що вона так блискуче виконала своє завдання?
ГІҐІНС (нетерпляче). Вона й без нас це знала. Якщо ти маєш на увазі привітальні промови, то ми їх справді не виголошували.
ПІКЕРИНҐ (відчувши докори сумління). Можливо, ми виявили до неї не досить уваги? Вона дуже сердиться?
ПАНІ ГІҐІНС (вертається на своє місце за письмовим столом). Боюся, вона вже не повернеться на Вімпол-стріт, а надто тепер, коли пан Дулітл може забезпечити їй життя, яке ви самі їй накинули. Але вона каже, що готова забути образи й зустрітися з вами, як із друзями.
ГІҐІНС (розлючений). Та невже! Яка великодушність!
ПАНІ ГІҐІНС. Якщо ти обіцяєш поводитися пристойно, я пошлю по Елізу. Якщо ні, то йди додому. Ти уже й так забрав у мене чимало часу.
ГІҐІНС. Прекрасно! Чудово! Пік, ви чули, поводьтеся пристойно! Ви маєте бути бездоганно чемний зі створінням, яке ми витягли з багна! (Сердито падає в єлизаветинське крісло).
ДУЛІТЛ (докірливо). Ех, Генрі, Генрі… Згляньтеся над моїми почутями! Я ж тепер буржуа!
ПАНІ ГІҐІНС. Генрі, пам’ятай: ти мені пообіцяв! (Натискає кнопку дзвінка на письмовому столі). Пане Дулітл, чи не могли б ви, з вашої ласки, вийти на балкон? Перш ніж ви повідомите Елізі про своє нове становище, я б хотіла, щоб вона дійшла згоди із цими джентльменами. Не заперечуєте?
ДУЛІТЛ. Як скажете, пані. Я на все згоден, аби тіки Генрі мене од неї збавив. (Зникає за балконними дверима).
З’являється ПОКОЇВКА. ПІКЕРИНҐ сідає на місце ДУЛІТЛА.
ПАНІ ГІҐІНС. Будь ласка, попросіть сюди панну Дулітл.
ПОКОЇВКА. Так, пані Гіґінс. (Виходить).
ПАНІ ГІҐІНС. Прошу тебе, Генрі, поводься пристойно.
ГІҐІНС. Я й так поводжуся бездоганно!
ПІКЕРИНҐ. Це правда, пані Гіґінс. Він старається, як може.
Пауза. Гіґінс закидає назад голову, випростує ноги й починає насвистувати.
ПАНІ ГІҐІНС. Генрі, любий, ця твоя поза не зовсім естетична.
ГІҐІНС (випростуючись). А до чого тут естетика?
ПАНІ ГІҐІНС. Та ні до чого. Я просто хотіла, щоб ти заговорив.
ГІҐІНС. Чого це раптом?
ПАНІ ГІҐІНС. Тому що свистіти й розмовляти водночас неможливо.
ГІҐІНС знову щось буркає. Западає ще одна гнітюча пауза.
ГІҐІНС (втративши терпець, підхоплюється з місця). Де ж, до біса, це дівчисько?! Чи нам тут цілий день стовбичити?!
Входить ЕЛІЗА, гордовито й статечно, її обличчя випромінює привітність. Вона як ніколи панує над собою і тримається напрочуд невимушено. В руках у неї невеличкий робочий кошик. Видно, що вона почувається тут як удома. ПІКЕРИНҐА настільки вражає її вигляд, що він навіть не в спромозі підвестися.
ЕЛІЗА. Доброго ранку, професоре. Як ви себе почуваєте?
ГІҐІНС (здушеним голосом). Як я… (Закінчити він не спроможний).
ЕЛІЗА. Звичайно ж, добре, адже ви ніколи не хворієте. Рада вас бачити, полковнику! (ПІКЕРИНҐ поспіхом підводиться, і вони тиснуть одне одному руки). А сьогодні прохолодно, чи не так? (Сідає ліворуч від нього. Він сідає біля ЕЛІЗИ).
ГІҐІНС. Облиште ці витівки! Я сам вас цього навчив — і цим мене не проймеш! Замість дурня клеїти, вдягайтеся — і марш додому!
ЕЛІЗА виймає з кошика шитво й починає працювати, не звертаючи анінайменшої уваги на цей вибух ГІҐІНСА.
ПАНІ ГІҐІНС. Яке вишукане запрошення, Генрі! Жодна дівчина б не встояла!
ГІҐІНС. Не захищай її, мамо! Хай говорить сама за себе. Дуже скоро ти переконаєшся, що в неї нема жодної власної думки, жодного власного слова. Всього навчив її я! Я витяг її з помийної ями, а тепер ця нікчема вдає переді мною велику пані!
ПАНІ ГІҐІНС (заспокійливо). Любий, може, ти все-таки сядеш?…
Розлючений, він сідає.
ЕЛІЗА (до ПІКЕРИНҐА, займаючись своїм ділом, мовби й не помічаючи присутності ГІҐІНСА). Ну ось, пане Пікеринґ… Експеримент закінчився — і тепер ви, мабуть, зовсім про мене забудете.