Шрифт:
ГІҐІНС (споглядаючи її з холодним подивом). Які ми вразливі! І хто б міг подумати…
ЕЛІЗА видає здушений крик люті й кидається на ГІҐІНСА, готова видряпати йому очі.
ГІҐІНС (хапає її за руки). Ви ще й дряпатись?! Не розпускайте пазурі, скажена кішко! Свої коники викидайте деінде! Сядьте — і щоб тихо мені! (Грубо кидає її в крісло).
ЕЛІЗА (пригнічена його перевагою в силі й вазі). Що зі мною тепер буде?… Що зі мною буде?…
ГІҐІНС. А якого дідька мені знати, що з вами буде?! Мене це взагалі не обходить!
ЕЛІЗА. Не обходить! Знаю, що не обходить! Навіть якщо я помру — вам буде байдуже. Я вас цікавлю ще менше, ніж оця пантуфля!
ГІҐІНС (гримає). Пантофель!
ЕЛІЗА. Пантофель. Я подумала, що тепер це не важить.
Запала тиша. ЕЛІЗА вкрай пригнічена. ГІҐІНС почувається дещо ніяково.
ГІҐІНС (пишномовно). Чому ви так повелися? Може, ви вважаєте, що до вас тут погано ставляться?
ЕЛІЗА. Ні.
ГІҐІНС. Вас хтось кривдить? Полковник Пікеринґ? Пані Пірс? Хтось зі слуг?
ЕЛІЗА. Ні.
ГІҐІНС. Не скажете ж ви, що я був недобрим до вас?
ЕЛІЗА. Ні.
ГІҐІНС. Радий це чути. (Пом’якшує тон). Гадаю, ви просто втомилися після важкого дня. Може, келих шампанського? (Прямує до дверей).
ЕЛІЗА. Ні!.. (Згадавши про манери). Дякую.
ГІҐІНС (знов у доброму гуморі). Це у вас накопичилось за останні дні. Цілком природно. Ви нервували перед прийомом. Але все минулося. (Поблажливо плескає її по плечу. Вона щулиться). Вже нема чого переживати.
ЕЛІЗА. Так, вам нема чого переживати. (Раптом встає і відходить від нього. Сідає біля рояля, затуливши обличчя долонями). Боже мій! Краще б я померла!
ГІҐІНС (дивлячись на неї зі щирим подивом). Але про що йдеться? Заради Бога, що сталося? (Підходячи до неї, розсудливим тоном). Послухайте, Елізо, ваше роздратування має виключно суб’єктивне підґрунтя.
ЕЛІЗА. Я не розумію таких слів. Я надто неосвічена.
ГІҐІНС. Все це — витвір вашої уяви. У вас просто поганий настрій. Ніхто вас не кривдить. Усе в порядку. Зараз підіть виспіться, поплачте в подушку, помоліться — і вам одразу полегшає.
ЕЛІЗА. Я вже чула ваші молитви: «Слава Богу, все вже позаду!»
ГІҐІНС. А хіба ви самі не раді, що все позаду? Тепер ви вільні й можете жити, як вам заманеться.
ЕЛІЗА (долаючи розпуку). А на що я здатна? Навіщо ви мене такою зробили? Куди мені податися? Що робити? Що зі мною буде?
ГІҐІНС (зрозумів, у чім річ, проте не надто цим зворушився). А, он ви про що! (Засовує руки в кишені. За звичкою побрязкуючи їхнім вмістом, ходить по кімнаті. Його вигляд свідчить, що він погодився на цю безпредметну розмову виключно від доброти свого серця). На вашому місці я б так не переймався. Я певен, ви зможете непогано влаштуватися. Хоча я ще якось не усвідомив, що ви вже збираєтесь іти. (Вона кидає на нього погляд, проте він цього не помічає, оскільки його увага цілковито зайнята вазою з фруктами, що стоїть на роялі. Нарешті він вирішує з’їсти яблуко). Одружіться, приміром. (Відкусивши чималий кавалок, він шумно його жує). Не думайте, що всі чоловіки — такі ж переконані холостяки, як ми з полковником. Більшість таки, на своє лихо, одружуються. А ви досить гарна. На вас буває навіть приємно подивитись. Не зараз, звичайно. Зараз ви більше схожі на зарюмсане страшко. Проте, коли заспокоїтесь, отямитесь, — знову станете, так би мовити, привабливою. Цебто, привабливою для тих нещасних, які прагнуть одружитися. Отож поспіть, відпочиньте гарненько; а вранці погляньте в дзеркало — й одразу повеселішаєте.
ЕЛІЗА пильно дивиться на нього. Втім, погляд її лишається непоміченим. Яблуко виявилося смачним, і ГІҐІНС замріяно ним смакує.
ГІҐІНС (осяяний геніальною думкою). Я навіть думаю, моя мати підшукала б вам добру пару!
ЕЛІЗА. Раніше я не знала такої ганьби…
ГІҐІНС (прокидаючись із задуми). Що ви маєте на увазі?
ЕЛІЗА. Раніше я продавала квіти, але не себе. Тепер ви зробили з мене леді — і я здатна торгувати лише собою. Краще б ви залишили мене на вулиці!
ГІҐІНС (жбурляє недогризок у камін). Нісенітниці! Не псуйте наших стосунків цими міщанськими балачками про купівлю й продаж. Не підійде вам — не одружитесь. Ніхто вас не силує.
ЕЛІЗА. А що ж мені тоді робити?
ГІҐІНС. Та що завгодно. Пам’ятаєте, ви мріяли про квіткову крамничку? Пікеринґ міг би вам це влаштувати. В нього купа грошей. (Хихоче). Щоправда, він іще не заплатив за дрантя, яке ви сьогодні вдягали. А коли додати ще й платню за прокат діамантів, то плакали його двісті фунтів. Півроку тому ви й не снили про власну крамничку. Не вішайте носа! Все буде добре. А тепер я піду. До біса хочеться спати. До речі, а чого я сюди приходив? Геть забув…
ЕЛІЗА. Ви шукали пантофлі.
ГІҐІНС. А! Правильно. Пантофлі. Ви ж самі їх у мене кинули. (Підбирає пантофлі — і збирається йти, та ЕЛІЗА встає і окликає його).
ЕЛІЗА. Сер, доки ви не пішли…
ГІҐІНС (впускає пантофлі від несподіваного звертання «сер»). Що?
ЕЛІЗА. Кому належать мої сукні — мені чи полковнику Пікеринґу?
ГІҐІНС (повертається до кімнати з таким виглядом, ніби ніколи не чув дурнішого запитання). А на чорта вони Пікеринґу?