– Попросила, щоб я її погладив. Ну, я й погладив її по волоссю.

– А потім? – насторожилася Фрузя.

– Чого ти так виструнчилася, мовби це мало бути не знати що? Погладив її по волоссю, а коли ковзнув рукою по щоці, вона випустила з рота якийсь липкий зелений слиз. От і все. Я тоді вернувся сюди. А вона пострибала. Цікаво тільки, що виглядала вона спочатку цілком нормально, а коли я її торкнувся, перетворилася на потвору.

– Ну от бачиш? Який ти необережний! Хіба можна ризикувати? Ти ще дуже легко відбувся. Раджу тобі більше ніколи не виходити на цю терасу.

– Навіщо ж вона, ця тераса, коли гуляти не можна?

– На цій терасі завше відбуваються якісь дива. Ця сама дівчинка деколи ввижається дорослою дівчиною. Стане, було, на самій балюстраді й дивиться вниз, мовби збирається стрибнути. А вітер розвіває її льолю й показує таке вабливе тіло, що не можна втриматися, щоб не підійти й не заговорити з нею. І тоді вона докладає всіх зусиль, щоб намовити офіру разом з нею стрибнути в урвище.

– І тож треба було мене поселити саме в цьому покої, – незадоволено буркнув Бумблякевич.

– Не гнівайся. Привид нічого тобі не вдіє, коли ти не відчинятимеш вікна. А покій цей – тимчасово. За кілька днів зможеш переселитися на ліве палацове крило. Там будеш мати окремий кабінет, досить лише зателефонувати бібліотекареві, і той негайно надішле тобі потрібні книги.

– Оце мене цілком задовольняє.

– Що ти збираєшся нині робити?

– Піду до книгозбірні.

– Не забувай, що ввечері бенкет. По обіді я принесу твій костюм.

– Який костюм?

– Костюм покійного князя. Мусиш мати пристойний вигляд.

– Може, я повинен взагалі заступити покійного князя? – засміявся Бумблякевич.

Фрузі такий жарт не сподобався, й вона насупилася.

– Всі ви такі. Тільки й дивитесь, як бідну дівчину збаламутити, а тоді вженитися на багатій.

– Перепрошую! – помахав пальцем Бумблякевич. – Не я тебе збаламутив, а клак. Це в нього я тебе відбив, навернувши до природного спілкування.

– Так я і знала! – заломила руки Фрузя. – Тепер ти все зіпхнув на нещасного клака. А він же так вірив мені! А я його – в каналізацію!

– Скажу тобі, що ти ще вчинила милосердно, бо самка комахи-богомола робить куди жахливішу справу: після статевого акту пожирає самця.

– Ти неможливий! – зірвалася з місця Фрузя, але за мить уже припадала до Бумблякевичевих грудей і благала: – Ну, скажи! Скажи, що ти мене любиш! Скажи!

Бумблякевич витер масні губи серветкою, ковтнув вина, облизався і сказав:

– Люблю. До того ж – палко. Ага, якщо ми вже згадали про князя, то цікаво мені знати, що то за жахлива смерть, якою він загинув?

– Його убили поліетиленові мішечки.

– Ті самі, що, накинувшись на людину, обліплюють зі всіх боків і висмоктують? Чому ж він не скористався антеною, яка їх приманює і плавить ультразвуком? Він пішов на лови сам?

– Покійний князь полюбляв блукати сміттяркою в товаристві Транквіліона Пупса. З Транквіліона ловець нікудишній, але він носив за князем різне причандалля. Зокрема й антену. І ось коли ті здичавілі мішечки накинулися на князя, Транквіліон встромив антену у сміття, де, як тобі, напевно, відомо, струменить елєктрика. Але антена не спрацювала. Пізніше вияснилося, що він уштрикнув її в русалку і сталася хвилева клямра.

– Що-що?

– Коротке щеплення, внаслідок якого відбувається знеструмлення. Транквіліон розгубився, – сказано, поет, – і замість того, аби знову встромити антену метрів на два-три далі, він вибіг на пагорб і почав сурмити на сполох. Однак заки поспів рятунок, від князя зосталися самі шкіра та кості. Звідтоді наш Пупс на лови не ходить.

– Гм… – Бумблякевич замислився.

– Що з тобою? – спитала Фрузя. – Ти взяв так близько до серця смерть князя? Він і справді був небуденною людиною. Відчайдух, яких мало.

– Хвилева клямра… – промовив Бумблякевич і підвівся. – Йду до книгозбірні.

Транквіліона Пупса застав за написанням славеня на честь героя ловів.

– Я вам не перешкодив? – спитав Бумблякевич.

– Ні. Оце саме завершив. Останнім часом мене тягне на античний стиль, я пишу славні винятково гекзаметрами.

– Ледве чи це їх порятує від забуття. Хто б подумав, що колишній модерновий поет може перетворитися на придворного співця.