Шрифт:
Увіходе Наталя.
Наталя. Куди се Карпо так побіг? Гукала-гукала, а він - мов оглух.
Шкандибиха. Туди, куди й ти віялася.
Наталя. Я ходила до матері.
Шкандибиха. Чого до тії матері день у день ходити?
Наталя. Я ж не знала, що до матері не можна.
Шкандибиха. І до неї без спросу не ходять!
Наталя. Кого ж мені питати?
Шкандибиха. Кого питати? Хіба в тебе чоловіка немає? Хіба в його матері немає, а в тебе свекрухи? Ні-і, потьопалася, повіялася!
Наталя. Я ж не знала. Я ж думала, що до матері можна.
Шкандибиха. Ти все не знаєш! Ти все думаєш: не знаєш! А нема того, щоб спитати?
Наталя. Та я ж до рідної матері пішла. Не до кого ж я ходила?
Шкандибиха. Хоч і до рідної, а без спросу не ходи! Чого ти до неї пішла? Давно була? Ще не наговорилася та не насудилася з матір’ю про свекруху та дурного чоловіка, що жаліє жінку… А-а - дурний, дурний! Якби взяв арапій та одтюжив-одідрав, як ту шкодливу кішку, щоб не ходила щодня, не тьопалася без спросу не знать куди та не знать чого!
Наталя. Ну, скажіть мені, мамо: чого ви від мене хочете? Чого вам треба? Я ж, здається, і годжу вам, і послухаюся в усьому.
Шкандибиха. Як ти годиш? Як ти послухаєшся? Ти хоч би своєму чоловікові годила, його доглядала, щоб не ходив, як навісний, з задуреною головою!
Наталя. Хто ж сьому виною? Ви ж усьому виною… Завжди ви нас цькуєте та каламутите; завжди йому наказуєте бити мене та нівечити.
Шкандибиха. Ще тебе не бити? Ще не бити? Та тебе вбити - мало! На огні пекти - мало!
Наталя. За що?
Шкандибиха. Щоб не дурила світом! Не зводила з ума!
Наталя. Кого я дурю? Кого я з ума зводжу?
Шкандибиха. Кого? Не знаєш кого?
– Чоловіка свого дурного!.. Адже ж вішалася там на одного волоцюгу - не повісилася; та знайшла дурня, що прийняв покуту на себе.
Наталя (з жалем). І се ви кажете? І в вас язик повертається се казати? (Гордо). Спитайте ж Карпа! Спитайте його: хто вішався? Я вішалася, чи ваш Карпо мою матір напував та підбивав, щоб віддала за його? Спитайте увесь мир, все містечко, - хай нас люди розсудять!
Шкандибиха. Чого се ти так розпащекувалася та розбазікалася? Чи, бач, яке сказала? Чи, бач, як уразила?
Наталя. Яка ж добра свекруха таке скаже про свою невістку?.. Покуту прийняв на себе?.. Та ви б же мене живцем з’їли, не соливши ковтнули, якби то була правда!
Шкандибиха. Мовчи, сучко! мовчи! Ти тільки себе знаєш, за себе умієш стояти; а до других тобі байдуже.
Наталя. До кого ж, других?
Шкандибиха. А до чоловіка! До Карпа! Що ти з ним робиш? Поти не знався з тобою - як огірочок той був; а тепер як тінь та став - не знать, на що перевівся!
Наталя. То спитайте його: чи я йому що роблю?
Шкандибиха. Буде й того… Обпоїла чимсь, з глузду збила та ще мало?
Наталя. Побий того, мамо, сила божа, хто й здума таке робити!
Шкандибиха. І поб'є! Ти думаєш: помилує? Поб’є! Я таки вимолю; сльозами-крів’ю виплачу, а се - не пройде так… Душа християнська не полова, щоб нею віяти, як схочеш!
Наталя (махнувши рукою). Мовчатиму вже!
Шкандибиха. І заціпить тобі, коли, не мовчатимеш!.. Нехая! Недбаля! Все б тільки нехаяти та гайнувати!.. Рада, що на чуже добро прийшла; що все, чого душа забажає, є!.. У матері була! У неї була!.. Злидні! погань! нечисть!.. Недопаскуде чого дома, та ще украде, та до матері однесе!
Наталя. Хай над тим ворони попокрякають!
Шкандибиха. Мо-о-вчи-и! а то я тебе задавлю! (Хижо дивиться на неї і виходе, грюкнувши дверима.)
ВИХІД III
Наталя. Отаке-то моє життя, моє щастя, моя доля гіркая! І от уже до року добирається, як мене отак мучать, живцем їдять!.. Краще б було під водою лежати, на трямку бовтатися, ніж отаке чути! Недбаля, нехая, сучка, волоцюга, злодюга… Господи! Як у неї язик повертається? (Задумується). Що ж, коли в неї немає добра у серці, коли воно в неї висохло, як кізяк, холодне, як крижина, а розум задурений злом та гордощами. Чому ж їй не плести всякої всячини? (Задумується). Куди ж я дивилася? На що я гляділа, даючи своє слово? Краще б було дати себе злидням сточити, у дівках посивіти, ніж продати свою молоду вроду за се багатство!.. А все ти, мамо; всьому ти виною. (Задумується). Господи! прости мене, що я подумала таке за матір. Хіба й вона тепер не боліє? Хіба й вона зо мною не плаче, що так, нещасна, помилилася. Ні, мамо! я не рушу твоєї святої любові. Ти мене любиш, як і любила; ти тільки помилилася, ненечко! (Задумується). Що ж мені робити на світі? Така молода… жити б та… любити… Ох, Василю, Василю! на тебе плачуся, на тебе нарікаю! Ти один усьому виною! (Плаче).