Лимериха (п’є). Добра… солодка… Ні, я вам похвалюся… Ще коли сей мій зять та не був зятем та частував мене медом… От мед, так мед! Такого я зроду не пила і вже, мабуть, і не доведеться ніколи.

Наталя (співає).

(Набік). А батько хрещений помагав.

Лимериха (дослухається). То се ти про мене, моя дитино, пісню зложила?.. Правда, їй-богу, правда: пропила я свою дочку молоду. (Плаче).

З-за дверей доносяться голоси.

Карпів. Мамо, мамо! Мамо!

Шкандибиха. Чого там тобі так припало? дивись!

Карпів. Підождіть, я щось скажу.

Шкандибиха. Що там таке? Кажи вже швидше.

Карпів. Там гості… У Наталі гості… Не йдіть.

Шкандибиха. О-о, чорт їх не видав! Чого ж ти, дурню, тут тиняєшся? Вони п’ють, гуляють, а тебе на сторожу випхнули… Чому в хату не йдеш? Чого тут блукаєш? (Швидко увіходе).

Наталя. Прилетіла шульпіка - стережіться, курчата!.. Відьма в хату, а чорт на сторожу!

Лимериха (схоплюється, до Шкандибихи). Свашечко! свашечко-голубочко! А ми тебе ждемо - не дождемося… Де се наша свашечка ділась? куди залетіла?

Шкандибиха (сердито). Видно, що ждете.

Кнур. Доброго здоров’я, Миколаївна… А ми тут без вас теє… Спасибі Наталці, так ми… й - теє…

Шкандибиха. Про Наталку усе станеться! Вона на чуже здавна звикла.

Наталка поривається одказувати.

Кнуриха. Цить, Наталко! Змовчи…

Наталя. На все, мамо, звикла. У вас до всього привикнеш. От тільки не зумію людьми торгувати… Навчіть мене мамо!

Шкандибиха (дивуючись). Якими людьми? (Угледівши наливку). А, то ти й наливку точила? От тобі й раз! хазяйка, от господиня! Давно налили, а вона й сточила… Отак, як бачите! Отак у нас усе!

Лимериха. Та вгамуйтеся, свашечко; не сердьтеся моя голубочко! Дурна-нерозумна дитина зраділа, що при йшли до неї рідні, та й уточила.

Шкандибиха. Яке коріння - таке й насіння! Як мати - така й дочка!

Кнуриха (до чоловіка). Остапе! Ходімо додому.

Кнур. Підожди.

Лимериха. Так, свашечко, так, голубочко! Яке коріння - таке й насіння… Хіба ми знаємо у тій наливці толк, коли вона наливається, коли сточується? Нам - аби випити.

Шкандибиха. Отак і добре! Отакому і дочку учи. Коли недбаля, то хай учиться ще пити.

Наталя. Що - пити? Ми не забаримося і людьми торгувати… Всьому свекруха научить.

Шкандибиха. Ти збожеволіла чи залила очі? Що це ти плещеш?

Наталя. Оладочки з правдочки!

Шкандибиха. Дивіться, коли не збожеволіла! От очевидячки збожеволіла! Цу-цу, дурочка; цу-цу, навіжена! Гар-гар!

Наталя. Та не вкусиш!

Лимериха (смика Наталю за рукав). Наталко!

Шкандибиха. Сучко! Чого се ти сучишся? Що се за знак? Хто тебе так розпустив та розпонадив? Бісова мати?.. Чоловіка, кажеш, випхнула з хати, а сама напилася, що й лик не в’яжеш!.. З своїм чортовим родом зібралася та й зіпаєш?.. Вон, п’яниці, з моєї хати! Хто вас просив? Хто вас сюди навів?

Кнур. Отуди к лихій годині! Отак тепер багачі гостей шанують! (Устає).

Наталя. Не по коневі - то по оглоблях!

Шкандибиха.А що ж, це ви в шинок прийшли, що розпустили свої гуки та співи? Моя хата зроду-віку такого не бачила!

Кнур (узявши шапку). Та вона зроду-віку у себе і доброї людини не бачила. Ходімо, жінко, ходімо, дочко… Прощай, Наталко.

Кнуриха і Маруся. Прощай, Наталю.

Кнур. Не подумай, що ми на тебе гніваємося.

Виходять Кнур, Кнуриха і Маруся.

Шкандибиха. Туди вам і дорога, п’яниці непросипні! Плювати я хотіла на ваш гнів.

Лимериха. Так отаке, дочко, твоє життя замужем? Отака твоя доля?

Наталя. Еге, мамо, порадійте… Моя доля щасна: чоловік без толку, а свекруха - з вовчим зубом! (Усміхається).

Шкандибиха. А ти, стара відьмо, чого зосталася? Дочку змалку розпонадила та й тепер ще на все лихе навчаєш!