4 І заплакав у голос Давид і люде, що мав при собі, і плакали вони, покіль не стало й снаги плакати.

5 І обох жінок Давидових зайнято в полонь: Ахиноаму з Езрееля й Абигею, жінку Кармелїя Набала.

6 Давид же попав у велику журбу, як почали люде радити, щоб його побити каміннєм, бо кожен між людьми жалував з душі за своїми синами й дочками. Однакже Давид укріпивсь у Господї, Бозї свойму.

7 І казав Давид сьвященникові Абіатарові, синові Ахимелеха: Ось принеси менї сюди ефода! І принїс Абіатар Давидові ефода.

8 І поспитав Давид Господа: Чи наздогоняти менї сю орду? Чи наздожену? І сказано йому: Наздоганяй; наздоженеш і відобєш.

9 І пустивсь Давид із шістьма сотнями чоловіка, що мав при собі, в дорогу, і добігли вони до потока Босор, і декотрі помучені остались там.

10 І погнав далїй Давид із чотирма сотнями чоловіка, тим часом як двістї, що були потомлені, зістались, бо не мали сили перейти потік Босорський.

11 І знайшли вони в полі Египтїя та й привели до Давида. І дано йому попоїсти хлїба та напитись води,

12 І дано йому шмат вязанки смоківної та дві вязки родзинків з'їсти, і він їв та й прийшов до себе, бо три днї нїчого не їв і нїчого не пив.

13 І спитав у його Давид: Чий ти і звідки ти? І каже: Я хлопець Египтїйський, раб одного Амаликія. Пан мій покинув мене, бо три днї тому я був занедужав.

14 Ми набігали набігом у полуденню Керету і в займище Юдине і в полуденню Калебу та й спалили Секелаг.

15 І питає в його Давид: Чи проведеш нас до того там війська? Відказує сей: Поклянись менї Богом, що не вбєш мене та й панові мойму не видаси, то я приведу тебе в 'цю горду.

16 Як повів же їх, аж Амаликії роскинулись по тій сторонї далеко, їдять, пють і сьвяткують сьвято над великою здобиччю, що набрали в Филистійській землї і в землї Юдейській.

17 Давид же бив їх від сумерків аж до вечора другого дня, так що нїхто з їх не уйшов опріч чотирьох сот молодцїв, що кинулись на верблюди та й повтїкали.

18 І визволив Давид усе, що пожакували Амаликії, і жінок своїх обох відняв Давид,

19 Так що не втеряно в них нїчого від найменьшого та й до найбільшого, нї здобичі, нї синів нї дочок, анї чого иншого, що награбили вони; усе вернув Давид назад;

20 І відняв Давид всї череди й отари та й гнали вони їх поперед себе, покликуючи: Се Давидова здобич!

21 І вернувся Давид до тих двох сотень чоловіка, що надто були втомлені і не змогли йти далїй, так що їх покинуто коло потока Босор, і повиходили вони проти Давида й людей, що були з ним. І наближивсь Давид ід тим людям і привитав їх чемно.

22 Та всякі злюки й нїкчемники між людьми, що ходили з Давидом, почали таке провадити: За те що вони з нами не ходили, ми не дамо їм нїчого з тієї здобичі, що відобрали, опріч їх жінок та дїтей; нехай будуть їх та йдуть собі.

23 Давид же відказав: Не чинїте таке після того, що нам дав Господь і оборонив нас, а горду, що напала на нас, оддав нам у руки.

24 Та й хто слухати ме вас у 'цїй справі? Нї, яка частина тим, що ходили на війну, така мусить бути й тим, хто зостався при таборі: однаково всїх обдїлиться.

25 На тому стало воно з того дня й на дальше. Він се зробив установою й звичаєм ув Ізраїлї по сей день.

26 Вернувшися ж у Секелаг, послав Давид частину здобичі прихильним до його мужам громадським ув Юдї, говорючи: Оце вам гостинець із здобичі від ворогів Господнїх,

27 Так само й тим, що в Бетелї, в Рамотї полуденньому, і в Яттирі,

28 Тим що в Ароїрі, і в Шифмотї, і в Естемоа,

29 Тим що в Рахалї, і в городах Ерахмеельських, і в містах Кенїйських,

30 Тим що в Хормі й в Хорашанї, й в Атасї,

31 Тим що в Гебронї і по всїх инших місцях, що блукав по них Давид із своїми людьми.

1-а Самуїлова 31

1 Тим часом воювали Филистії з Ізрайлитянами, і повтїкали мужі Ізраїльські перед Филистіями й полягли побиті на горі Гелбуї.

2 І гнали Филистії вслїд за Саулом і за синами його, і повбивали Филистії синів Саулових, Йонатана, Аминадаба і Малхисую.

3 І стала битва проти самого Саула вельми горячою, і поражали його стріли з луків, і тяжко поранений був він стрілами.

4 Тодї прохав Саул свого зброєношу: Вийми з піхви меча твого та й проколи мене ним, щоб не наскочили сї необрізані, а вбивши мене, не чинили наруги надо мною. Зброєноша ж не вволив його волї, бо й собі вельми злякався, тож Саул ухопив меча та й кинувсь на його.