Шрифт:
2 Справдї, я більший невіжа, нїж хто небудь зміж людей, і мудростї людської нема в менї;
3 Я премудростї не вивчивсь, і знання сьвятих я не маю.
4 Хто взійшов на небо, й зійшов із неба? Хто вітри стулив у кулацї в себе? Хто, мов в одежину, повгортав води (надземні)? Хто поставив всї земні гряницї? Яке імя йому? Яке імя синові його? Хиба ти се знаєш?
5 Всяке слово в Бога - чисте; він - охорона вповаючим на його.
6 Не додавай нїчого до слів його, щоб він не доказав тобі твоєї неправди.
7 Двох речей прошу я в тебе, не відкажи менї, покіль я умру:
8 Марноту й неправду держи далеко від мене; нї злиднїв нї багацтва не давай менї, а живи тілько щоденним хлїбом,
9 Щоб я, не голоден, не відрікся тебе, кажучи: Хто менї Господь? а в злиднях не став красти, а відтак не призивав імя Бога мого марно.
10 Не прискаржуй злобно раба перед його паном, щоб той не прокляв тебе, й ти не провинився.
11 Є такі, що проклинають і рідного батька; є, що не благословляють і рідної неньки.
12 Є такі, що в себе в очах чистими здаються, хоч вони не вмиті з поганї своєї.
13 Є такі, що в гору глядять очима, геть то піднімають повіки свої.
14 Є такі, що в них зуби, як мечі, а челюстї - ножі, щоб убогих пожирати і злиденних їсти.
15 Ненаситність дві дочки має: "давай, давай!" А навіть - три ненаситні, ба й четверта не скаже: годї!
16 Преисподня та й утроба неплодна: пісковина, що води несита, земля, що поливаннєм, та огонь, що не скаже: годї!
17 Око, що поругає батька й не знає покори перед матїррю, нехай виклюють ворони на ріцї й вижруть орлята.
18 Троє річей дивовижних на сьвітї про мене, ба чотирох я не розумію;
19 Шлях в орла під небесами; дорога гадини на скелї; дорога корабля на морі, й дороги мужчини до дївчини.
20 Та й у перелюбницї стежка такова ж: вдовольнилась, обтерла рот собі, та й каже: Я ж нїчого поганого не зробила!
21 Під трома земля трясеться, ба чотирьох здержати не може:
22 Раба, що зацарює; безглуздого, як пожитку має доволї,
23 Плюгаву женщину, коли заміж вийде, і служебку, як займе місце господинї своєї.
24 А ось чотирі малі на землї, що мудрійші над мудрих;
25 Мурашки, - народ слабонький, а лїтом наготовлюють запаси собі;
26 Миші, - народ слабосилок, а на скелях хати собі будують;
27 В сарани царя немає, а вся вона, мов військо, полками виходить;
28 Павук лапками спираєсь, тoman він і в палатах у царя буває.
29 А сї троє мають ходу стрійну, ба, четверо гордо виступають:
30 Лев, - силач між зьвірами, нїкому не вступить; кінь і козел, та царь серед свого народу.
31 Коли ти, загнавшись в лютостї, зробив безумство коли, та знов замислив недобре, то затули уста рукою;
32 Бо, як збиваннє молока дає масло, а удар у ніс виводить кров, так і розбуджений гнїв виводить сварку.
Приповiстi 31
1 Се слова царя Лемуїла; наука, яку дала йому мати його:
2 Що ж, сину мій? що, дитино тїла мого? що, обітниць моїх ти сину?*
3 Не оддавай жіноцтву сил твоїх, анї поступків твоїх тим погубницям царів.
4 Не царям, Лемуїлю, не царям пити вино, не князям сикер попивати,
5 Щоб вони, напившись, права не забули та й не покривили суду всїх людей убогих.
6 Дайте сикеру бідоласї, й вина тим, що їх серце в горю;
7 Нехай випє й свої забуде злиднї, та не думає все про свої страдання.
8 Отверай уста за того, хто голосу нїде не має, та щоб сиріт боронити.
9 Одверзай уста твої на правосуд та для справи бідного й нужденного.
10 Хто знайде жінку честиву? цїна їй перел дорожша;
11 Серце мужове певне її, й не малий з неї прибуток;
12 Платить вона добром йому, а нїколи злом, покіль віку її.
13 Дбає про лен та вовну, й охочо працює власними руками.
14 Мов купецький корабель той, здобуває хлїб здалека.
15 Встане вдосьвіта, домашнім роздасть їжу, а дївкам їх дїло.
16 Схоче поля - є й на поле; з свого дорібку садить виноградник.
17 Оперізуєсь силою й кріпить руки свої.
18 Бачить, що праця чесна й добра, проте сьвітло в неї не гасне й пізної ночі.
19 Простягає руки до прядки, а палцї її беруть веретено.