Пісня Пісень 4

1 Гарна ти, моя мила, о, яка ж ти гарна! очі, неначе в голубки, під кучерями в тебе; волоссє в тебе - нїби стадо кіз, що сходять із гори Галаадської;

2 Зуби в тебе - мов отара острижених овець, що з купелї виходять, а в кожної близнята, і нема між ними неплідної.

3 Губи в тебе - пурпурова стрічка, а уста принадні; нїби половинки гранатового яблока - щоки твої під кучерями в тебе;

4 Шия твоя - се вежа Давидова, построєна про зброю: тисячі щитів висять на нїй - щити самих сильних;

5 Дві соски твої - мов близнятка в молодої серни, що між лилїями пасуться.

6 Покіль день холодом дише, тїнь не простяглася, вийду я на гору мирри, на узгірря кадила.

7 Вся ти гарна, моя мила, нема в тобі скази!

8 Зійди ж, подруго, за мною з Ливану; йди зо мною з Ливану! сьпіши з верхівя Амани, з верхівя Сенира й Єрмону, від леговищ левів, із гір, де рисї!

9 Зранила ти серце моє, сестрице-подруго! взяла єси серце моє поглядом єдиним, одним намистом на шиї твоїй!

10 Що за любі ласки в тебе, сестронько-подруго, ласки твої над вино солодші, а пахощі мастей твоїх над усї пахощі!

11 В тебе з уст, подруго, капле мед, як з крижки; мед і молоко в тебе з язика стїкає, а пахощі одеж твоїх - пахощі Ливану!

12 Обгороджений сад - сестра моя люба, замкнений город, під печаттю криниця;

13 Росадники твої - се сад гранатових яблок, роскішного плоду, кипер вкупі з нардом;

14 З шафраном там нард, цинамон там із нардом; мирра там і алой з усїма пахощами;

15 Джерело саду - колодїзь води живої й потоки з Ливану.

16 Піднімись, північний вітре, прилети, полуденнику, повій на сад мій, нехай поллються пахощі його!
–

Пісня Пісень 5

1 Нехай прибуде милий мій у сад свій, нехай споживає солодкі овощі в йому!
– Ось і прийшов я в мій сад, моя сестро, моа ти дружино; набрав мирри з пахощами моїми, з'їв крижку з медом моїм, напився вина мого, запив його молоком моїм. Смакуйте ж і ви, друзї, пийте й їжте вволю, мої ви любі!

2 Сплю я, та серце в мене не спить; ось голос милого! він у віконце постукує: Відчини ж менї, сестро моя, дорога моя, голубко моя, чиста моя! Вся голова в мене росою припала, кучері мої - нічними краплями.

3 Я роздяглась уже, - як знов одягатись? я ноги помила, як же їх валяти?

4 Милий мій крізь дїрку руку просунув, і внутро моє зворушилось од сього.

5 Я встала, відсунути милому засов, а з моїх рук покапала мирра, і з палцїв моїх капала мирра на ручки замку.

6 Я відчинила любому мойму, аж се милий відвернувся і зникнув уже. А в менї ж і дух завмер був, як він говорив! Кинусь тодї шукати, - нїде не знаходжу; стала кликати, - та не озиваєсь до мене.

7 Стріла мене сторожа ув обходї міста: побили мене, зранили мене, здерли з мене намітку ті, що стерегли муру.

8 Ой заклинаю ж вас, дочки Ерусалимські: стрівши мого милого, скажіте йому, що гину з любови.

9 Чим же твій любий всїх любих переважує, ти, уродливша проміж усїма дївоньками? Чим се дорогий твій лучший над инших, що ти про його так нас заклинаєш?

10 Любий мій - білий, і румяний, красший за десять тисяч инших;

11 Голова в його - чисте золото; кучері филясті, а чорні, як ворон;

12 Очі в його - чисті, мов голуби, що при потоках водних, наче в молоцї скупані, седять щасливі.

13 Щоки його - цьвітник пахущий, грядочки принадного зілля; губи - мов ті лилїи, що капле з їх мирра;

14 Руцї його - мов з золота уточені, в хризолити оправні; тїло - його - наче слоновая кість у сапфирах;

15 Нозї - стовпи мармурові, поставлені на золотих підніжках; вид же його, як Ливан; величен, як кедри;

16 Уста в його, - се самі солодощі, а ввесь він - любощі. От, хто мій милий, от, хто друг мій, дочки ви Ерусалимські!

Пісня Пісень 6

1 Де ж твій милий подївся, ти, найуродливша між женщинами? Куди пійшов твій любий, щоб нам із тобою його шукати?

2 Він у саду в себе ходить, в цьвітнику пахущім, він залюбки попасає проміж лилїями.

3 Милий мій належить менї, а я милому, - тому, що в лилїях попасає.

4 Гарна ти, моя любко, неначе та Тирса, мов Ерусалим принадна, а грізна-поважна, як військо, під стягом стоюче.

5 Одверни від мене очі, - мене вони зворушують!

6 В тебе волос - мов отара кіз, що сходять із Галааду; зуби в тебе - наче овець стадо, що з купелї виходить, а в кожної близнята, й нема між ними неплодної;