— Коли я про щось тебе запитую, то хочу почути відповідь, а не дивитися на твої жести.

— Гаразд, тітонько Поллі.

— Отак значно краще. Думаю, тут ти знайдеш усе необхідне, — додала міс Поллі, поглянувши на рушники та глек з водою. Я пришлю Ненсі — вона допоможе тобі розібрати валізу. Вечеря почнеться о шостій, — закінчила жінка й пішла сходами вниз.

Після того як тітка пішла, Полліанна якусь мить стояла нерухомо, дивлячись їй услід. Потім її очі перемістилися на голі стіни, підлогу й вікна. Нарешті погляд упав на маленьку валізу, яка ще зовсім недавно стояла у її власній кімнатці в місії. За мить вона опустилася на коліна біля валізи й затулила обличчя долонями.

У такому стані її побачила Ненсі, яка прийшла на горище через кілька хвилин.

— Годі, заспокойся, маленьке ягнятко, — мовила вона, опускаючись на підлогу поряд із дівчинкою та обіймаючи її. — Я боялася, що знайду тебе такою!

Полліанна лише похитала головою.

— Просто я дуже погана й зіпсована, Ненсі, — жахливо зіпсована, — плачучи, мовила дівчинка. — Я ніяк не можу зрозуміти, чому мій тато потрібен Богу та янголам більше, аніж мені.

— Не думаю, що він їм був потрібен, — відказала на це Ненсі.

— О-о-о! Ненсі! — в очах Полліанни плескався жах, аж сльози висохли.

Ненсі збентежилась і витерла свої очі від сліз.

— Пробач, люба, я зовсім не це хотіла сказати, — швидко виправилася вона. — Ну ж бо, давай ключа, треба розібрати твою валізу. У нас мало часу!

Усе ще схлипуючи, Полліанна простягла ключа.

— Там не так вже й багато речей, — пролепетала вона.

— Ну й добре — швидше із цим покінчимо! — мовила Ненсі.

Раптом на обличчі Полліанни засяяла усмішка.

— Ай справді! Я можу навіть радіти, правда? — вигукнула вона.

Ненсі здивовано подивилася на дівчинку.

— Звісно, можеш, — не зовсім впевнено відповіла вона.

Вправні руки Ненсі швидко впоралися з книжками, латаною-перелатаною білизною та кількома сукнями, які були в жахливому стані. Полліанна вже хоробро усміхалася і радо розвішувала сукні у шафі та розкладала книжки на столі. Білизну склали в шухляду комоду.

— Тепер я бачу, що це дуже гарна кімната! Як гадаєш? — звернулася Полліанна до Ненсі.

Відповіді не було. Здавалося, Ненсі цілковито занурилася в роботу, схилившись над валізою. Полліанна стояла біла комоду, роздивляючись голі стіни.

— А я навіть рада, що тут немає люстра! Не доведеться дивитися на моє ластовиння!

З боку Ненсі почувся дивний звук — ніби вона схлипувала. Коли ж Полліанна повернулася до неї, дівчина знов схилилася над валізою. Біля одного з вікон Полліанна радісно скрикнула й сплеснула в долоні.

— О, Ненсі, я ще ніколи не бачила такого гарного краєвиду! Ти тільки поглянь на всі ці дерева й будинки! А он видніється церква і річка виблискує — немов справжнісіньке срібло! Що ж, Ненсі, із таким краєвидом жодні картини не потрібні. Яка ж я рада, що тітонька дала мені саме цю кімнату!

На превеликий подив дівчинки, Ненсі раптом розридалася. Полліанна підбігла до неї.

— Що сталося? Ненсі, чому ти плачеш? — скрикнула вона, а потім з острахом додала: — Може, раніше це була твоя кімната?

— Моя кімната? — гаряче вигукнула Ненсі, ковтаючи сльози. — Та ти просто янгол, що спустився з небес! І якщо дехто не почне їсти землю… О Боже, це вона дзвонить! — І після цієї дивної промови Ненсі підхопилася й чимдуж кинулася сходами вниз.

Лишившись наодинці з собою, Полліанна знов підійшла до своєї «картини», як вона подумки охрестила краєвид із вікна. За мить вона спробувала відчинити вікно, дуже вже задушливо було в кімнаті. На щастя, вікно легко прочинилося, і дівчинка висунулася назовні, жадібно ковтаючи свіже повітря.

Вона побігла до іншого вікна. І це вікно вдалося досить легко відчинити. Величезна муха влетіла до кімнати і почала гучно дзижчати. За нею влетіло ще кілька мух, але Полліанна не звернула на це уваги. Вона зробила дивовижне відкриття — просто під вікном росло величезне дерево з міцними гілляками. Вони були схожі на велетенські руки, що запрошують до своїх обіймів. Дівчинка розсміялася.

«Думаю, мені вдасться», — і вона хвацько цокнула язиком. Наступної миті Полліанна вже стояла у вікні, а ще за мить — повзла по найближчій гілці.