Враз вiн почув, що нiби щось ступає в його пiд вiкном. Прислухався,нiчого не чуть. Вiн знову схилився до книги, але ще й слова не прочитав, почув, що сiнешнi дверi стиха вiдчинилися.

"Чи не Зiнько йде?
– подумав Грицько.- Дак нi,- вiн казав, що сьогоднi йому не можна".

Тихо вiдчинилися дверi в хату, i на порозi став Панас, i Грицько догадався, що другий, за ним, у темрявi був Iван. Грицьковi стало моторошно. Нi слова не кажучи, вони кинулися обидва, вхопили його й почали крутити йому руки назад.

–  Панасе!.. Iване!.. Братики, що це ви робите?

Вiн силкувався пручатися, але нiчого не мiг зробити проти двох таких здорових. Мовчки й швидко вони витягли його з-за столу, скрутили назад руки й зв'язали вiрьовкою. Тодi положили його на спину додолу.

–  Слухай,- промовив Панас, дiстаючи з-пiд свити сокиру,- тiльки писнеш, тiльки крикнеш, так тобi цiєю сокирою й розвалю голову. Розумiєш? Мовчи ж!

Грицько мовчав, збентежений, зляканий, тiльки дивився на них широко розплющеними очима.

–  Затуляй вiкна!
– звелiв Панас Iвановi. Один ухопив Грицькову свиту, другий - чумарку й рядно, i позатуляли три невеличкi вiконця. Тодi посiдали на лавi, а Грицько зв'язаний лежав долi серед хати.

–  Слухай же ти,-озвався до його Панас,-чого ми до тебе прийшли! Одступись од землi!

–  Не вiдступлюсь,одказав Грицько.

–  Дослухай спершу! Вiдступись од землi, заприсягнись, що не займатимеш бiльше її, i не позиватимеш нас, i нiкому не скажеш про те, що ми в тебе були! Заприсягнись перед iконою i святою землею. Iване, знiми iкону.

Iван полiз до божника i зняв. Панас узяв iкону в його i пiдiйшов до Грицька.

–  Ось iкона,присягайсь.

–  Не заприсягнусь.

–  Слухай, Грицьку!
– загомонiв Панас - його вже обнiмали лютощi.Слухай та помiркуй про те, що я зараз тобi казатиму, добре помiркуй, щоб потiм не жалкував. Коли ти зараз не заприсягнешся,- мордуватиму тебе доти, аж поки скоришся. Подумай про це, да тiльки не довго, бо я довго не ждатиму.

Вiн положив iкону на стiл, а сам сiв на лавi. Iван стояв у порога, похнюпившись. Грицько мовчав, тiльки важко дихав. Страшно блiде обличчя його здавалося мертвим.

–  Ну?
– попитав нарештi Панас.

–  Не заприсягнусь…- хрипко ледве вимовив Грицько.

–  Дак брешеш же! Заприсягнешся!..- скрикнув Панас, зiрвався з мiсця й кинувся до Грицька. Ухопивши за налигач, що їм зв'язано було тому руки, вiн звiв його на ноги i тодi вiдразу штовхнув, кинув додолу. Безщасний упав, але зараз же Панасовi руки знову звели його та й знову кинули. Важко вдарившись об долiвку, Грицько застогнав.

–  Квокчеш!
– лютуючи, гарикнув Панас i все пiдводив i кидав його, пiдводив i кидав.

–  Брате!
– прохрипiв нещасний.- Брате! Панас припинивсь:

–  Ну?

–  Змилосердься!..

–  Заприсягнешся?

–  У мене дiти малi…

–  Заприсягнешся?

–  Брате! Є ж бог на свiтi!.. Вiн же все бачить!.. Вiн покарає… Брате, змилосердься!
– На губах у його зачорнiла кров.

–  Заприсягнешся?

–  Нi.

–  Дак на ж Тобi!..

Панас iзнову вхопив його за налигач i з усiєї сили штовхнув iще раз. Трицько впав головою просто на рiжок скринi, вдарився об нього i тодi зсунувся вниз, додолу, лiгши ниць.

–  Ну, ти, повертайсь!..

Панас копирснув його ногою й перекинув на спину. Тiло простяглось без життя, голова закинулась назад.

–  Ну, вдовольнився? Кажи тепер - що надумав? Грицько не озивався. Тiло не Ворушилось. Iван увесь час стояв, немов скам'янiлий. Не мiг ворухнутися, ступнути, озватися. Мов хтось його скував, пригнiтив. Тепер, ледве вимовляючи слова, сказав:

–  Вiн мертвий…

–  Мовчи, дурню!
– вiдказав Панас, а тодi знов удався до Грицька:- Ну, ти, кажу тобi,- не вигадуй, а озивайся! Чуєш? А то я тебе зведу!

I вiн з усiєї сили вдарив його чоботом у бiк. Грицько мовчав..

–  Уставай, кажу тобi!
– крикнув Панас несамовито.- Уставай! Уставай! Уставай!..

I за кожним "уставай" вiн бив його з усiєї сили в бiк чоботом, аж посувалось тiло по хатi, але не виявляло життiв. А Панаса обняла лютiсть, страшна лютiсть на це бездушне тiло за те, що воно не ворушиться, не озивається. Вiя не хотiв цьому йняти вiри, вiн мукою хотiв примусити Грицька виявити життя, розвiяти його,_ Панасiв, страх, I вiя бив його, топтав ногами, не розумiючи вже й сам, що робить, i хрипiв: