Там же, на будовах, ми курили сигарети і бухали вино. Нуднуваті розваги, вони швидко приїлись. Я б навіть клей уже нюхав, лиш би щось діялося. Та от – незручно перед продавцем. Що я йому скажу? «Дайте тюбик «Моменту», тато хтіли си мешта заклеїти»? У Мідних Буках кожен знає, навіщо підлітку «Момент».

Гаразд, признаюся, раз таки нюхав, з пацанами. Але вам не раджу.

Подібне безцільне валанцання тривало досить довго, і я встиг зростися з думкою, що я – ватажок придурків. Це мені імпонувало. У цьому була своя жила, хто би що не казав.

Одного разу, коли ми прогулювали школу на віддаленій будові, ми заговорили «про це». Наші розмови були завше так чи інак пронизані темою сексу. Ми або говорили «про це», або висловлювалися словами, які на це наштовхували: «вона мене заїбала», «хай засуне собі в жопу», «та я в рот їбав цю хуйню…» і т. д. Врешті, недопалками малювали на шлакоблоках оці «жопи», «залупи» та інші банальні, по суті, речі.

Вам ніколи не спадало на думку запитання, хто малює непристойності, які часто побачиш у нас на стінах? Та ж такі от, як ми, і малюють!

Мені, наприклад, подібне хуліганство подобалося. Я відчував, що можу зобразити не просто символ – орган там чи якийсь акт. Я малював цілі етюди. Як первісний художник. Вони ще й досі є десь там, у Мідних Буках. Впевнений, до цих будівель вже ніколи не повернуться майстри та ґазди, і ніхто мої панно не заштукатурить, ура.

У цей день зі мною були Сєрий-косий, Фєдя, Вітька, Слон і ще два відморозки з Б-класу. Був кінець квітня, ми всі у сорочках на короткий рукав. А що було справді спекотно, ми полізли у підвал. Там, на земляному долі, стояли стоси цегол, що слугували нам за кріселка (у мене, наприклад, там був цілий «трон»). Кому не вистачало цегли і було ліньки йти за нею надвір, той сидів навпочіпки. Ну, як ото Сєрий.

Усе почалося з мене. Я похвалився, що минулої дискотеки мені дала одна мала.

– Надя? – спитали мене. Усі знали про наші ліричні стосунки, за що навіть прозвали мене «рамантіком».

– Надя, – підтвердив я.

Більше ніхто з компанії похвалитися чимось подібним не міг, і розмова на цьому би й скінчилася. Одначе Сєрий-косий хитро примружився і взявся переказувати нам історію, котра трапилася з його двоюрідним братом. Братан його, виявляється, вчився у Львові в бурсі і був нашого віку. Разом зі ще одним ушльопком вони конкретно замацали «яку-та тьолку».

Слон – він сидів на цеглі навпроти мене – поцікавився, як вони її замацали.

Сєрий розказав, що замацали її «канкрєтно». Мовляв, не просто розстібнули ліфон, а в натурі, бля, здерли трулі і кинули їй на грудак по палочці.

– А тьола шо? – спитав пацик із Б-класу, котрий циганкуватіший.

Сєрий сказав, що тьола спершу видиралася, але, коли його брат витягнув свою махіну, у дури все потекло, і вона аж пищала, так хотіла, щоби їй вставили. Сєрий емоційно, ніби сам був свідком того, доповів, як тьола «брала в рот», «давала в зад» і як вони їй «спустили на риляк». Розказуючи це, Сєрий аж здригався – він взагалі весь такий дриганий, нервовий, неприємний – а ще тема така, гидко було дивитися на нього.

– Такі діла, – підсумував косий. – І то пацани нашого віку! – додав він і поправив щось у майтках.

Тут усі почали обговорювати спершу пацанів, які в натурі безбашенні, потім тьолку, яка своєю поведінкою підтвердила, що всі з її породи – мокрощьолки і давалки.

Врешті пацани задумалися над можливістю повторити (гіпотетично) подібну процедуру, хе-хе, власними силами. А що ми – не мужики? Наприклад, хе-хе, завтра – підстерегти якусь дирку, що вийде на уроці в туалет, і зробити все по-бистрому, кинути чисто по палочці, хе-хе, «для галочки». Двоє тримають за руки, двоє за ноги, а один – кайфує. Сєрий порахував, що нас для такої операції навіть більше, ніж треба.

Слон так захопився, що басом протрубив:

– Пацани, а чо’ не нині? Піти прямо зараз у школу, підстерегти якусь дуру. Двоє за руки, двоє за ноги, один кайфує. А потім тьола сама допре, шо це тєма, і буде їм щодня давати.

– Тоді валимо! – махнув рукою Фєдя, який усе це уважно слухав (я його недолюблював – вічно він хотів бути камандіром там, де вже командував я).

Такого рішучого заклику пацани не сподівалися, тому всі переглянулися. Фєдя повторив:

– Валимо на тьолок! Хто зі мною?

Слон – той піднявся, Сєрий піднявся, Вітька – типу, не знає ще. Бачу, два сцикуни з Б-класу стушувалися. Вони зрозуміли, що решта наміряється зробити це серйозно – просто зараз піти і трахнути якусь малявку – і ніхто не почув у цьому чогось неправильного. Сцикуни промукали щось невиразне, явно стали почуватися тут незручно.

– А ти? – спитав Федя у мене.

– А шо я? – спитав я дурним голосом, бо не міг догнати, що від мене в ту хвилю хочуть.

І тут я, властиво, згадав про себе. Опам’ятався.