Шрифт:
Отже, дійшовши до випадку з книгою про Амадіса Гальського, Карденіо сказав, що, коли Люсінда повернула її, він знайшов там лист такого змісту:
ЛЮСІНДА ДО КАРДЕНІО
Щодня відкриваю я у вас достойності, які змушують мене поважати вас дедалі більше. Якщо ви хочете стати мені чоловіком, можете зробити це дуже легко. У мене є батько, що знає вас і любить мене. Не силуючи моєї волі, він задовольнить ваше бажання.
— Цей лист спонукав мене просити Люсінду собі за дружину і завдяки йому ж дон Фернандо визнав Люсінду за одну з найрозумніших та найрозважливіших жінок нашого часу. Цей таки лист викликав у нього бажання знищити мене, перш ніж здійсняться мої плани.
Гадаючи, що моя присутність заважатиме здійсненню його зрадницьких і підлих намірів, дон Фернандо надумав послати мене до свого старшого брата, ніби щоб позичити в нього грошей на купівлю шістьох коней. Чи міг я передбачити таке зрадництво? Чи міг я хоч би подумати про таке? Звичайно, ні. Навпаки, я охоче згодився поїхати зараз же, задоволений вигідною купівлею. Тієї ж ночі я розмовляв із Люсіндою і просив покладати цілковиту надію на сприятливі для наших справедливих бажань наслідки.
Не знаючи, як і я, про зрадництво дона Фернандо, вона просила мене постаратись повернутися швидше, бо їй здавалося, що наші бажання здійсняться, як тільки мій батько переговорить з її батьком.
Приїхавши до міста, куди мене було послано, я передав листа братові дона Фернандо. Зустрів він мене дуже добре, а відпустив недобре, бо, на превелику мою досаду, звелів чекати тиждень і в такім місці, де б старий герцог не міг мене бачити. Річ у тім, що брат просив вислати йому певну суму грошей без відома їхнього батька. Все то були вигадки облудного дона Фернандо, бо брат мав досить грошей, щоб одпустити мене зараз же.
На четвертий день до мене прийшов чоловік і передав листа, в якому я відразу впізнав руку Люсінди. Я розпечатав листа зі страхом і хвилюючись, розуміючи, що лише дуже важливі справи могли примусити її написати під час моєї відсутності, бо й тоді, як я жив в однім із нею місті, вона робила це не часто. Перше ніж прочитати листа, я спитав у чоловіка, хто передав йому його та скільки часу був він у дорозі. Чоловік одповів, що, проходячи якось ополудні вулицею міста, він почув, як на нього гукнула з вікна одна дуже вродлива сеньйора з очима, повними сліз, і поспішно сказала:
— Якщо ви, брате, добрий чоловік, то благаю вас якнайшвидше віднести цього листа на зазначену адресу. А щоб вам не бракувало засобів для цього — візьміть те, що в цій хустці.
Кажучи це, вона викинула з вікна хустку, де було зав’язано сто реалів, золотий перстень, що зараз на моїм пальці, та лист, якого я вам передав, і зараз же, не чекаючи відповіді, одійшла від вікна, переконавшися, однак, спершу, що я підняв листа та хустку й знаками показав, що виконаю її доручення. Діставши таку багату нагороду за труд передати листа і довідавшись з адреси, що посилають його вам, сеньйоре, — бо я вас знаю дуже добре, — я, зворушений іще й сльозами вродливої сеньйори, вирішив, ні на кого не звіряючись, віднести вам листа. Я йшов відомою вам дорогою і зробив вісімнадцять миль.
Поки люб’язний посланець розповідав це, я неначе приліпився до його вуст, а ноги тремтіли в мене так, що я ледве стояв. Нарешті, я розпечатав листа й прочитав у ньому таке:
«Обіцянку, що дав вам дон Фернандо — попросити вашого батька поговорити з моїм, — він повернув більше на свою власну користь, ніж на вашу. Знайте, сеньйоре, що він просто посватав мене, а мій батько, уважаючи, що дон Фернандо в усім має проти вас перевагу, дав згоду і так охоче, що за два дні призначено вінчання; воно відбудеться так таємно, що про це знатиме тільки небо та кілька слуг. Уявіть собі мої почуття. Вирішіть, чи слід вам приїхати. Кохаю я вас чи ні, покажуть вам наслідки цієї справи. Дай, Боже, щоб цей лист потрапив вам до рук раніше, ніж мене присилують з’єднати свою руку з рукою того, хто так погано додержує свого слова».
Ось загалом зміст листа, і я, зрозумівши, що не коні, а бажання позбутися мене спричинилось до мого відрядження, не чекав уже ні відповіді, ні грошей, а зараз же подався додому. Ненависть проти дона Фернандо разом із страхом утратити те, що я здобув багатьма роками служіння та любові, додали мені крил, бо наступного дня я майже прилетів до рідного міста в той час, коли звичайно ходив поговорити з Люсіндою. Я в’їхав ніким не помічений і залишив мула у доброго чоловіка, що привіз мені листа. Долі забажалося бути ласкавою до мене, і я побачив Люсінду коло ґратів — свідків нашого кохання. Люсінда зараз же впізнала мене; впізнав її і я, але не так повинні ми були зустрінутись. Побачивши мене, Люсінда сказала:
— Я у вінчальнім уборі, Карденіо. В залі мене чекають зрадник Фернандо, мій користолюбний батько і ще деякі свідки, які посвідчать скорше мою смерть, ніж одруження. Не турбуйся, друже, а намагайся бути присутнім при цій таємниці. Якщо доводи мої неспроможні будуть подолати його, то в мене є прихований кинджал, який подолає й потужніші сили, поклавши край моєму життю та показавши, як я любила й люблю тебе.
Тут вона покинула мене, бо хтось покликав її, сказавши, що жених чекає. Зайшла ніч моєї журби; спочило сонце моїх веселощів; я залишився без світла перед очима й без думок у голові. Я не насмілювався ввійти до її будинку й не мав сили поворухнутися, але, збагнувши вагу моєї присутності там за всяких обставин, набрався духу й увійшов; оскільки мені були відомі там усі входи та виходи, то в метушні секретних готувань мене ніхто й не помітив. Непомічений, заховався я в ніші вікна, укритій краями двох килимів і, не бачений ніким, бачив усе, що робилося в залі.
Ось наречений увійшов до зали в своїм звичайнім убранні без будь-яких прикрас. За дружка у нього двоюрідний брат Люсінди, і в цілій залі не було нікого, крім челяді. Незабаром із сусідньої кімнати вийшла Люсінда в супроводі своєї матері та двох покоївок, убрана й прикрашена так, як і належало вроді тієї, що була довершеним зразком елегантності та благородства.
Коли всі зібралися до зали, туди ж увійшов священик і, взявши їх обох за руки, спитав: «Чи бажаєте ви взяти, сеньйоро Люсіндо, цю людину собі за чоловіка, як цього хоче свята церква?» Я висунув із-за килимів голову мало не по плечі й пильно прислухався до відповіді, від якої залежало моє життя і моя смерть.