— Хто?

— Діма Білоцерківський.

— Чому ж він сам до мене не підходить?

— Він тебе побоюється... Тебе всі побоюються...

— Мене?

— Не тебе, а твоєї аристократичності... Ти — аристократ У білих рукавичках. Це твій позитив і негатив.

— Який негатив?

— Аристократи у білих рукавичках сьогодні незатре-бувані. Таким, як ти, чистоплюям нема чого робити у нинішньому житті.

Георгій сумно посміхнувся.

У розмову знову втрутився Ромко:

— Борисе, ти ж непоганий юрист! Невже тобі не хочеться чесно служити народу, а не плести двірцеві інтриги!

— Уяви собі — хочеться! Ще й як хочеться, але не виходить! Не можу я виплутатися з тенетів кулуарності. Ось уночі вирішую: все, баста, нікому не буду лизати п'яти! Буду чесним, відкритим політиком, законодавцем з чистими руками. А вранці викликають на килимок — і я стаю по стійці струнко!

— Пробуйте мій стейк!—урвав Борисову тираду Ромко. — За найкращими шотландськими традиціями!

— Стейк класний — нічого не скажеш, хоча в принципі я більше люблю рибу, — зауважив Борис.

— Вибачай, я не буду, — сказав Георгій.

— Це гріх — відмовлятися від м'яса, — засудив його Ромко.

— А що іще «гріх»? — засміявся Борис.

— Коли їси — не можна говорити про політику, — додав він.

Кожен доливав собі сухого вина і думав про своє.

— Щось ти сьогодні аж надто мовчазний, Джордже, — знову зав'язав розмову Борис. — Що з тобою, Георгію?

— Ностальджі! — зітхнув той і, обернувшись до друга дитинства Ромка, признався. — Я сьогодні був на нашій вуличці. Там нічого не лишилося від нашого дитинства і юності!

— От тобі й на! — зіронізував Борис. — Ти ще заплач!

— Е ні, Борисе! — заперечив Ромко. — Ти навіть не уявляєш, що ми втратили. Наше дворове життя — було чи не «найсправжнішим нашим життям» і шаленою грою водночас. Уяви собі: територія нашої дворової шайки (ми так тоді це називали) — від нинішнього булгаківського будиночка — через дорогу, вгору і по нашому провулку аж до чагарників. Там була межа з шайкою Кольки Кульгавого, їхня територія тяглася аж до Художнього інституту. А з іншого боку нашої території—від булгаківського будиночка, вгору, повз Андріївську церкву і до фунікулера — там була територія баядерок.

— Кого-кого? — поморщився Борис.

— Баядерки — так називалася та банда. Ніхто не знав, що означала їхня назва, вона спадково передавалася від покоління до покоління тієї дворової команди, яка курувала саме той шматок території до фунікулеру. А нижче булгаківського будинку — то вже починалася інша територія. Але там ніколи не було таких дружних банд, як у нас...

— А я виріс у мікрорайоні. У нас там не було такої романтики, — зітхнув Борис.

— То ти не справжній киянин, — констатував Ромко. Борис і не заперечував.

— Ти собі не уявляєш, — із запалом продовжував Ромко, — що то було за життя, яка боротьба точилася поміж тими бандами, — захоплено продовжував він, окрилений спогадами, — ми постійно переслідували один одного, намагаючись зробити якесь западло, боролися за розширення своєї території, за найбільшу кількість наших членів. Усередині кожної банди була своя ієрархія і діяв свій закон і свій звичай.

— Стоп-стоп! — перепинив його Борис. — Це мені щось нагадує! А які правила існували у ваших цих, як його... зграях? Не переманювали до себе з інших фрак..., тобто шайок?

— Було й таке. Повний бандитський набір. Як і у вас...

— Ну-ну! — запротестував Борис. — Ти обережніше з висловами...

— А яка різниця між нашою дворовою бандою і вашою партією? Скажи!

Борис замислився:

— Цікаво. І справді: яке по суті примітивне наше життя! Та сама модель існує на всіх рівнях суспільної піраміди — від дворової зграї до політичної.

Борис наморщив чоло:

— Найменша одиниця — група за інтересами, хоч би як вона називалася — зграя, банда, шайка, команда, фракція, партія... — байдуже. І між такими групами існує боротьба за територію, за інформацію, за вищу сходинку... Одне й те саме — що внизу, що вгорі. Хіба що так — чим вище вгору, тим вишуканішою стає методика боротьби!

— Ну, не скажи! — не згодився з Борисом Ромко. — У нас ретельно вимальовувалися плани, схеми стежок і прохідних дворів, у тому числі через будинки та підвали, в нас було досьє на кожного супротивника, в нас існувала розвідка, контррозвідка і навіть пенітенціарна система. Ми навіть застосовували тортури до зрадників!

— Та ну! А замовні вбивства у вас були?

— Були. Щоправда, символічні.

— Завал! — Борис уже сп'янів. — Нікуди я вже сьогодні не піду! Можна тут закурити?

— Ти що? — обурився Ромко. — Тут? На кухні? Це ж святая святих! Геть на балкон!