Ось і зараз: вона пронизала його рентгенівським поглядом і все зрозуміла.

— Доброго ранку, Георгію Андрійовичу! — Ірина Марківна вимовляла його ім'я, злегка картавлячи. — Зробити чай із м'яти? — запропонувала.

Він кивнув. «Все бачить Антикварний Ридикюль! Замість щоденної кави — заспокійлива травка».

— На коли збирати нараду? — пильно подивилася на шефа Ірина Марківна.

Він мовчки скривився і махнув рукою, що мало означати: «Вирішуйте самі!» Вона кивнула:

— Думаю, за півгодини ви будете в нормі.

Георгій зайшов до кабінету, сів у своє крісло, поклав ноги на стіл, попередньо знявши взуття і включивши комп'ютер, став проглядати найгарячіші новини з інтернет-видання.

До кабінету безшумно зайшла Ірина Марківна, поставила біля шефа горнятко з чаєм, поклала свіжі газети і так само безшумно вийшла.

Через півгодини за довгий скляний стіл, що стояв перпендикулярно до його, директорського, робочого столу, почав збиратися керівний склад фірми — завідувачі відділів.

Першою зайшла, як завжди, Таміла Сергіївна — у строгому діловому костюмі, строгих окулярах, із строгою зачіскою. Так і має виглядати профі. Адвокат-профі в економічних справах. Податки, аудит, банкрутство тощо — вона з цим справлялася завиграшки. Фірмі вона приносила добрий прибуток. Коли п'ять років тому Георгій вирішив балотуватися в парламент, він зробив саме її формальним шефом фірми, оформивши себе «почесним президентом». І добре зробив. Його фірма і далі процвітала.

А от рік тому він мало не втратив її. Виявляється, вона з університету (а вони вчилися разом) любить його! Одного чудового дня Таміла закатала йому істерику (чого він від неї ніколи не чекав) і стала по-бабськи його шантажувати: або заміж, або вона піде з фірми! Він був шокований. «Хочете — ідіть, Таміло Сергіївно! Вас тут ніхто не тримає!» Вона згарячу написала заяву про звільнення і кинула Георгію, а той передав на оформлення Ірині Марківні. Антикварний Ридикюль, старий мудрий Ридикюль, поклала Тамілину заяву назад йому на стіл і сказала:

— Георгію Андрійовичу! Послухайте биту життям жінку. Напишіть на заяві — підвищити зарплату вдвічі!

Він був шокований. Але послухався. І не пожалкував. Через день Таміла прийшла до нього «з повинною» і, червоніючи, вибачилася. Вона продовжувала працювати на благо фірми. Так само бездоганно. По життю вона була занудою, однак у професійній діяльності це був її козир. На судових процесах своєю занудністю вона змушувала будь-якого суддю здатися на її умови, аби тільки вона відчепилася зі своїми добре обґрунтованими доказами. «Калькулятор» — це була її кликуха в університеті, так вона перемандрувала і до його фірми.

До кабінету ввійшли майже одночасно Олексій Олексійович і Ганна Миколаївна —• два антиподи. Обидвоє спеціалізувалися на кримінальних справах. Тільки Ганна Миколаївна мала «чисті руки» і «чисту совість», а в Олексія Олексійовича «руки були по лікті в крові». Так жартували у фірмі. Взагалі, у них у фірмі любили чорний гумор. Ганна Миколаївна — професор юридичного факультету, а за сумісництвом — адвокат-практик. Щоправда, фірмі зиску від неї не було ніякого. Річ у тім, що вона бралася лише за ті справи, в яких свято вірила у невинність підсудного. А справжні невинні рідко мають великі гроші, щоб платити доволі високі гонорари адвокатам. Вона ж працювала не заради грошей, а заради ідеї справедливості. Ганна Миколаївна вважала, що її головне покликання в житті — захищати безневинних жертв свавілля. І вона влаштовувала на кожному судовому засіданні шоу, маючи неабиякий ораторський хист. Саме за останнє Георгій тримав її у себе. Вона була совістю фірми і створювала їй позитивний імідж. А це не купиш ні за які гроші. їй вірили. А це вже щось. Крім того, Георгій любив час од часу пофілософствувати з нею або подискутувати на тему теорії права. Вона мала переконливо величну поставу і переконливо великий шиньйон на голові, яку вона «несла» на абсолютно рівній спині. її прізвисько в юридичних колах — Феміда у Шиньйоні.

До фірми, звичайно, зверталися не лише безневинні жертви, а й справжні злочинці. Вони так само, як і не злочинці, мають право мати адвоката. І їх теж треба захищати. От Олексія Олексійовича й тримали у фірмі саме для таких клієнтів. Кажуть, що професія відкладає відбиток на людину: психіатр трохи божевільний, етнограф володіє магією, лікар панічно боїться мікробів. Олексій Олексійович зовні був подібний до маніяка-убивці. Його немигаючий погляд з-під білих вій міг вивести з рівноваги будь-кого. Однак він приносив добрий прибуток фірмі. У професійних колах його знали як Льошу-маніяка.

А ось і Вовік — спеціаліст з брудної білизни. Розлучення, поділи майна, спадщини — це була його стихія. Він міг висудити у будь-кого будь-що. І хоч гонорари в нього були не такі високі, як у Калькулятора чи Льоши-маніяка, однак стабільні і регулярні. Це також надійно підтримувало фірму. Вовік, як завжди, був розхристаний, комір м'ятої сорочки незастібнутий, штани пом'яті, окуляри замацькані пальцями, а щедрі кучері на голові давно не миті, і нігті на руках безжально погризені. Однак Георгій пробачав йому все. За професіоналізм.

Останньою безшумно увійшла Ірина Марківна з папкою документів.

Нарада пройшла нормально. Вклалися в мінімальний час. Це йому трохи піднесло дух. Вагонетка з вугіллям котиться по вузькоколійці за інерцією. І це радує. Щоправда, треба мабуть заглибитися у справу, яку веде Таміла Сергіївна, наскільки це дозволяє професійна етика, звичайно. Щось його насторожує в цій справі Антипова, щось маленьке і майже непомітне, однак щось таке, що дає підстави запалити маленький червоний мигаючий ліхтарик небезпеки у його мозку. Та й справа про зґвалтування, яку веде Льоша-маніяк, доволі небезпечна. Ґвалтівник — син високого посадовця, а жертва — безневинна сирота. За справою стежить обурена громадськість, а головне, Феміда у Шиньйоні — Ганна Миколаївна. Колеги розмовляють між собою крізь зуби. А це поганий знак. Проте зараз нема часу вникати в справи, адже зараз постає реальніша загроза — ось уже вдруге за день збитися з ритму. Іншим разом...