Як немудре кохання, якого люди часом соромляться. Ти повинен сам вирости з Йольки, Адасю, — подумала Буба, — так, як виростають з кольорових малюночків.

Уже на першому уроці виявилося, що в справах дорослішання найкращим є Мілош, який піднявся до вершин поетичної творчості Семпа-Шажинського. І Редбулька поставила йому п’ятірку за відповідь. Мабуть, вона теж уміла розгледіти сонце в загальному запамороченні весною.

— Моя мама питала, чи ти любиш сирник із родзинками, — Мілош був зайнятий запиханням до рюкзака альбому із птахами Польщі, але не зводив з Буби очей.

— Дуже люблю, — засоромилася Буба. — Це, мабуть, помітно? — невпевнено озвалася вона.

— Чудово! Мама зрадіє, — Мілош не звернув увагу на Бубині комплекси, не відгукнувшись на них навіть увічливим «по тобі не видно». — Мама питала, чи ти не хочеш зайти до нас на цей сирник, бо вона саме купила.

— Хочу, — тремтячим голосом запевнила Буба.

— Тоді я заскочу по тебе. О п’ятій, — лише зараз Мілош блиснув у посмішці сніжно-білими зубами й несподівано цьомкнув Бубу в щоку.

— Насилу вас наздогнала, — задихана, з рум’яними щоками Йолька перешкодила Мілошеві. — Я чула, що нині ми йдемо спостерігати за птахами до Котавського гаю? — спитала вона тоном мисливця, а не орнітолога.

— Ми — ні, — Мілош задоволено перекреслив її плани. — Ми, — підкреслив він, — ідемо їсти сирник.

— По Бубі видно, що вона любить сирник, — не втрималася від злостивого зауваження Йолька.

— А по мені видно, що я люблю Бубу. І любитиму навіть тоді, коли вона поглинатиме тонну сирника щодня. З родзинками, — закінчив Мілош, позбавляючи Йольку будь-яких ілюзій.

Щойно повернувшись додому, тобто злетівши на третій поверх на крилах кохання й щастя, Буба побачила дідуся, який нетерпляче її видивлявся, а за мить помітила радісне обличчя Бартошової, а це було справді рідкісна подія.

— Що сталося? — допитувалася дівчина, здивована таємничими виразами їхніх облич.

— Моя донька, тобто твоя мама, здається, написала блискучу книжку, — прошепотів дідусь ледь не побожно.

— Неможливо! — тихенько вигукнула Буба.

— І все ж це правда, — покивала головою Бартошова. — Зараз у пані Марисі сидять якісь поважні панове й кажуть, що аж три видавництва хочуть цю книжку видати! — Бартошова явно була в захопленні, а слова «пані Марися» вперше вимовила з величезною повагою.

— Щоб мама та написала якусь вартісну книжку? — Буба недовірливо похитала головою. — Ні, це, мабуть, непорозуміння.

— Я теж так казав! — перебив Бубу дід Генрик. — Та коли почув…

— Підслухав, — виправила його Бартошова.

— Атож, коли я підслухав, що твоя мама виступить по телебаченню, у передачі, присвяченій боротьбі із сектантством…

— …і в поліційній хроніці, — докинула Бартошова.

— І на зустрічі з якимось домініканським священиком!

— Теж на тему сектантства, — здавалося, їхня хатня робітниця знає про всі мамині плани стосовно польських медій. — Ну, і в нашому костелі, — гордо закінчила вона.

— Е-е-е, — дідусь зневажливо поставився до цього пункту програми. — Щоб прийти до нашого костелу, не треба писати бестселерів, — трохи зверхньо глянув він на Бартошову, яка, попри все, тріумфувала.

— Нема що й казати, Бубо, у тебе славетна мати, — у дідовому голосі вперше забриніла батьківська гордість і ніжність.

Ця сенсаційна новина, навіть підтверджена Бартошовою, ніяк не проникла до Бубиної свідомості. — Будь-хто може написати класну річ, — думала дівчина, — але щоб мама? Адже вона роками творила за схемами й стереотипами, які становили заперечення доброї літератури, та ще й так, що кожна наступна книжка була гірша, ніж попередня. Хіба можливо, щоби багатолітня виконавиця хітів у стилі диско раптово заспівала арію рідкісним сопрано неймовірного діапазону, та ще й примудрилася зробити це ледь не наприкінці власної кар’єри?

Проте все було саме так. З кабінету, у супроводі делікатно усміхненої й приголомшливо гарної мами, вийшли троє елегантних панів. За ними прямував ледь зніяковілий батько. Ні в кого не виникало найменшого сумніву, що тут щойно вирішили, як надалі розвиватиметься кар’єра нової зірки польської літератури. Бо пані Марися виглядала достоту так, якою й повинна бути мудра й шанована письменниця, котра щойно поставила вітчизняний роман на нові рейки успіху й тріумфу.

Зачинивши двері за останнім гостем, мама дала перше інтерв’ю власній родині. Виявилося, що пригода з Астрідою змусила її переглянути не лише свої релігійні погляди, а й навчила стримано ставитися до власних успіхів. Астріда пробудила в мамі певні можливості, котрі дотепер спокійно дрімали під стосом дешевих любовних романчиків. «Морок», роман, якого досі вдома не читав ніхто, став щоденником її роздумів і водночас пересторогою для інших шукачів неймовірних пригод. А головна мораль книжки, висновок, що «в житті можна робити все, але за все треба платити», була хоча й не нова, зате знайшла свіже відображення у вигляді особистого досвіду авторки.

— Але найважливіше те, — скромно підбила підсумки мама, — що нарешті будуть гроші на нову програму Павла.

І обдарувала чоловіка своєю найчарівнішою усмішкою.

На Звіринецьку весна приходила пізніше, ніж до інших районів міста. Крім фікусів пана Копішка, які пнулися догори, немов ціни в поблизькому супермаркеті, ніщо не зеленіло, не росло й не викидало бруньок.

Буба ділила свій час між дідом та Мілошем, намагаючись знайти пару хвилин для англійської й Добавки. Батьки, зайняті своїми кар’єрами, котрі, на щастя, розвивалися поза вітальнею, не помічали жодних змін у власному оточенні. Навіть того, що Буба виросла зі старих джинсів, і доведеться купити нові, довші, але на номер менші. На Бубин подив, це помітив пан Коцютек.