Жінка видихнула через ніс, випускаючи два протуберанці.

— Не така вже я хороша, як здаюся. Якщо Господь учинить із нею щось, я перша застрибаю від радості, кажучи: «Хай буде воля твоя», повірте. Але якщо ви маєте на увазі насильство з боку безумців — то справа інша. Подібні речі ставлять нас на один щабель з тими, кого ми хочемо зупинити. Безумці, однак, вважають інакше. Вони ж немов джокери в колоді карт.

— Так, — погодився Ральф. — Точне визначення.

— Думаю, насправді мені не хочеться, щоб із цією панею сталося щось погане, — виснувала офіціантка, — але все може бути. Усе що завгодно. І якщо це станеться, то нехай вона винуватить лише саму себе. Вона у вовчій зграї… А жінці поміж вовків не варто дивуватися, якщо її покусають.

Ральф не був певен, що після цього йому захочеться їсти, однак його апетит чудово пережив погляди офіціантки на аборти й Сьюзен Дей. Допомогли аури; ніколи раніше їжа не здавалася такою смачною, навіть коли він був підлітком і їв п’ять або шість разів на день, було б що.

Луїза не поступалася йому. Нарешті вона відсунула вбік тарілку із залишками смаженої картоплі й шматочком бекону. Ральф завиграшки упорався з картоплею й беконом, поклав сосиску на тост, сунув імпровізований сендвіч у рот, проковтнув і, голосно видихнувши, відкинувся на спинку стільця.

— Твоя аура на два тони потемніла, Ральфе. Незрозуміло, чи означає це, що тобі досить їсти, чи що ти вмреш од завороту кишок.

— Швидше за все, і те й інше, — відповів він. — Ти теж знову бачиш?

Луїза кивнула.

— Знаєш, — мовив Ральф, — зараз найдужче в світі мені хочеться подрімати. — Так воно й було. Тепер, у теплі й ситості, останні чотири місяці недосипання лягли на Ральфа пудовим тягарем; очі немов засипало піском.

— Зараз для цього невідповідний момент, — стривожено заперечила Луїза. — Дуже погана ідея.

— Згоден.

Луїза хотіла попросити рахунок, але потім передумала й запитала:

— Може, варто зателефонувати твоєму другові-поліцейському, Лейдекеру? Раптом він погодиться допомогти?

Ральф з усією старанністю, на яку лише здатен був його затуманений мозок, обміркував пропозицію, потім заперечливо похитав головою:

— Навряд чи я насмілюся. Що ми можемо повідомити Лейдекеру, не скомпрометувавши себе? І це лише частина проблеми. Якщо він навіть підключиться… Але підійде до справи неправильно… Він тільки ускладнить ситуацію.

— Добре. — Луїза підкликала офіціантку. — Звідси ми поїдемо з відкритими вікнами, а потім зупинимося в «Данкін донатс» і захопимо із собою каву й тістечка. Сьогодні плачу я.

Ральф посміхнувся. Посмішка вийшла широкою, від вуха до вуха, і якоюсь незв’язною, нагадуючи блаженну усмішку підпилого гуляки.

— Обов’язково, мадам.

Коли підійшла офіціантка й поклала перед ним чек, Ральф помітив, що на її фартуху більше немає значка «ЖИТТЯ — ЦЕ НЕ ВИБІР».

— Послухайте, — зі зворушливою відвертістю мовила вона. — Мені жаль, якщо я вас образила. Ви ж приїхали снідати, а не вислуховувати нотації.

— Ви нас не образили, — заспокоїв її Ральф і глянув на Луїзу, та ствердно кивнула. Офіціантка посміхнулася:

— Спасибі, а то я справді відірвалася на вас. У будь-який інший день нічого такого не трапилося б, але сьогодні о четвертій годині дня ми влаштовуємо мітинг, я буду представляти містера Далтона. Для виступу мені відводять три хвилини, здається, стільки зайняв мій монолог і тут.

— Нічого, нічого. — Луїза поплескала жінку по руці. — Усе нормально.

Посмішка офіціантки стала ширшою і теплішою, але коли вона повернулася до них спиною, Ральф побачив, що вираз вдоволення у Луїзи зник. Вона дивилася на жовтувато-чорну пляму над правим стегном офіціантки.

Ральф дістав з нагрудної кишені ручку, перевернув паперову серветку й швидко накидав кілька слів. Потім, витягши гаманець, дістав п’ять доларів і поклав їх поверх написаного. Коли офіціантка підійде за чайовими, вона обов’язково прочитає послання.

Ральф узяв чек і помахав ним перед обличчям Луїзи.

— Це наше перше справжнє побачення, отже, будемо платити навпіл, — сказав він. — Якщо я залишу їй п’ять, то мені не буде вистачати трьох баксів. Тільки не кажи, що ти розорена.

— Хто? Королева покеру в Ладлоу? Не дурій, любий. — Луїза передала йому жменю купюр, діставши їх із сумочки. Поки Ральф вишукував потрібну йому банкноту, Луїза прочитала написане на серветці:

«Мадам, у вас гостра дистрофія печінки, і вам необхідно терміново звернутися до лікаря. Наполегливо раджу триматися подалі від Громадського центру Деррі сьогодні ввечері».

— Я знаю, це нерозумно, — сказав Ральф.

Луїза чмокнула його в кінчик носа:

— Завжди розумно допомагати людям.

— Спасибі. Однак навряд чи вона повірить. Ця пані вважатиме, що нас образив її значок, незважаючи на всі наші запевнення, і що ця записка лише своєрідний еквівалент відповіді на її нападки.