— Звісно! — Поліцейський у формі підійшов до магнітоли й, оглянувши всі ручки й кнопки, вирубав на півслові пісню про сліпого чарівника.

— Гадаю, я справді трохи переборщив. — Ед здавався втіленням безневинного агнця. — Дивно, як це сусіди не втрутилися.

— Що ж, життя триває, — глибокодумно протягнув Лейдекер, звертаючи свою добродушну усмішку до хмар, що пливли по блакитному літньому небу.

«Чудово, — подумав Ральф. — Цей хлопець просто-таки Вілл Роджерс». Ед, одначе, кивав так, начебто інспектор щойно виголосив щось велемудре.

Порившись у кишені, Лейдекер дістав коробочку, вийняв із неї зубочистку й запропонував Едові, який спочатку відмовився, але потім узяв одну і вставив її в кутик рота.

— Отже, — мовив Лейдекер, — невелика сімейна сварка. Я правильно зрозумів?

Ед натхненно кивнув. З його губ і далі не сходила щира, злегка збентежена посмішка.

— Швидше за все, суперечка. Політична…

— Ага, ага, — закивав Лейдекер, посміхаючись, — але перш ніж ви скажете щось іще, містере Діпно…

— Звіть мейе Едом. Будь ласка.

— Перш ніж ми продовжимо, містере Діпно, хочу попередити, що все, сказане вами, може бути використане проти вас у суді; крім того, ви маєте право на адвоката.

Дружелюбна, але збентежена посмішка Еда — «Господи, ну що я такого накоїв? Ви допоможете мені розібратися?» — моментально випарувалася. Її змінив оцінюючий погляд. Ральф глянув на Мак-Ґоверна, і полегшення, яке він помітив в очах Білла, було дзеркальним відображенням того, що відчув він сам. Зрештою, Лейдекер виявився не таким і простаком.

— Та навіщо мені потрібен адвокат? — здивувався Ед. Злегка повернувшись, він випробував свою збентежену усмішку на Крісі Неллі, який усе ще стояв на ґанку.

— Цього я не знаю, можливо, як і ви, — і далі посміхаючись, мовив Лейдекер. — Я просто кажу, що ви маєте на це право. А якщо ви не можете оплатити його послуги, вам призначать державного адвоката.

— Але я не…

Лейдекер усе кивав і посміхався.

— Упевнений, усе буде гаразд, але це ваше право. Ви розумієте свої права так, як я пояснив їх вам, містере Діпно?

Ед застиг на мить, раптом очі його знову розширилися, а погляд став порожнім. Ральф подумав, що той став схожим на живий комп’ютер, що намагається впоратися з уведенням інформації величезної складності. Відтак те, що йому не вдалося нікому запудрити мізки, здавалося, дійшло до Еда. Він одразу зсутулився. Спустошеність погляду змінилася виразом нещастя, занадто природним, щоб у ньому сумніватися… Але Ральф однаково сумнівався. Він змушений був сумніватися; адже він бачив божевілля на обличчі Еда перед тим, як приїхали Лейдекер і Нелл. Бачив це й Білл Мак-Ґоверн. Але все-таки сумнів відрізняється від невір’я, — до того ж, як здавалося Ральфу, по-своєму Ед шкодує, що побив Елен.

«Так, — подумав він, — так само він вважає, що центуріони водили вантажівки, набиті зародками, у Ньюпорт. І в те, що сили Добра і Зла збираються в Деррі, щоб розіграти якусь драму, яка розгортається в його уяві. Назвемо її знаменням V: «При дворі Кривавого Царя». І тим не менше Ральф не міг не відчувати мимовільного співчуття до Еда Діпно, який тричі на тиждень відвідував Керолайн у лікарні, незмінно приносив квіти й завжди цілував її в щоку на прощання. Він продовжував цілувати її навіть тоді, коли запах смерті став занадто виразним. Керолайн неодмінно торкалася його руки і вдячно посміхалася. «Спасибі за те, що ти й далі вважаєш мене людиною, — промовляла її посмішка. — І спасибі, що ти поводишся зі мною так, немов я ще жива». Ральф завжди вважав Еда своїм другом і думав — чи лише сподівався, — що Ед і далі поруч.

— У мене будуть неприємності? — м’яко запитав Ед Лейдекера.

— Що ж, подумайте, — посміхаючись, сказав Лейдекер. — Своїй дружині ви вибили кілька зубів. Схоже, і щелепу зламали. Можу посперечатися на годинник мого дідуся, що в неї ще й струс мозку. Плюс багато чого іншого — садна, синці й ця кумедна здерта смужка шкіри на правій скроні. Що ви намагалися зробити? Зняти з неї скальп?

Ед мовчав, дивлячись застиглими зеленими очима на Лейдекера.

— Їй доведеться провести в лікарні всю ніч, тому що якийсь козел мало не витрусив з неї душу, і кожен припускає, що цим козлом були ви, містере Діпно. Я бачу кров на ваших руках і окулярах, і я також збираюся сказати, що, по-моєму, це були саме ви. І що ж ви тепер думаєте собі? Ви справляєте враження тямущого хлопця. Як ви гадаєте, чи є у вас проблеми?

— Мені дуже шкода, що я вдарив її, — потупився Ед. — Я не хотів.

— О, якби я брав по двадцять п’ять центів щоразу, коли чую цю фразу, я був би багатієм. Містере Еде Діпно, ви заарештовані за звинуваченням у тому, що ви завдали ушкоджень другого ступеня тяжкості, які трактуються як насильство над домочадцями, згідно з кримінальним кодексом штату Мен. Будь ласка, підтвердіть, що я ознайомив вас із вашими правами.

— Так, — нещасним голосом мовив Ед. Посмішка — збентежена, та й узагалі будь-яка — зникла. — Так, ви повідомили мені про мої права.