— Мої найкращі друзі на острові, — а відтак до Ілси: — Там і та леді, яку ми бачили з машини, пам’ятаєш? Вона виявилася не Нареченою Хрещеного Батька, а Дочкою. Її звуть Елізабет Істлейк, вона просто чудо.

Очі в Ілси палали цікавістю.

— Це та стара дівуля у величезних синіх «конверсах»?

Натовп — здебільшого не перестаючи аплодувати — розступився перед нами і я побачив усіх трьох у передпокої, де на двох столах стояло по чаші з пуншем. Мені почало щипати очі, до горла підступив клубок. Джек був одягнений у новісінький сірий костюм, зазвичай розкуйовджена серферська зачіска була акуратно пригладжена, що робило його схожим одночасно на молодшого менеджера в Бенк оф Америка й незвично високого семикласника в День відкритих дверей. Візок Елізабет котив Ваєрмен. Він був у вилинялих джинсах без паска і лляній білій сорочці з круглим викотом, що підкреслювала його глибоку засмагу. Волосся він зачесав назад і я вперше помітив, який він гарний, як той Гарисон Форд, коли йому було під п’ятдесят.

Але в центрі уваги перебувала Елізабет, Елізабет, котрій аплодували навіть тутешні новачки, що не мали зеленого поняття, хто вона така. Вона була вбрана у чорний брючний костюм з бавовняної рогожки, просторий, але елегантний. Її зачесане вгору волосся покривав газовий серпанок, сяючий в галерейному освітленні, мов діамантовий. З шиї на золотому ланцюжку звисав різний, зі слонової кістки, кулон, а ноги були взуті не у франкенштайнівські кеди, а в лаковані бальні туфлі яскраво-пурпурного кольору. Між покривлених пальців її лівої руки стирчав інкрустований золотом мундштук з незапаленою сигаретою.

Вона дарувала посмішки на всі боки. Ваєрмен притримав візок, коли до нього підступила Мері, даючи їй можливість поцілувати Елізабет в щоку й щось шепнути їй на вушко. Елізабет кивнула їй і щось сама шепнула у відповідь. Мері реготнула, відтак погладила Елізабет руку.

Хтось продерся повз мене. Джейкоб Розенблат з мокрими очима й почервонілим носом. За ним Даріо й Джимі. Розенблат укляк поряд з візком, його кістляві коліна хруснули, мов стартові пістолети, і запричитав: «Міс Істлейк! О, міс Істлейк, ми так давно вас не бачили, і ось ви... о, який прекрасний сюрприз!»

— Невже це ти, Джейку, — впізнала вона й притисла його лису голову собі до грудей, між яких та відразу стала схожою на велике яйце. — Красивий, як Богарт! [329]

Помітила мене й... підморгнула. Я відповів їй тим же, але мені важко було утримувати в себе на обличчі радісний вираз. Попри посмішку, вона виглядала змарнілою, дуже втомленою.

Я підняв очі на Ваєрмена і він ледь помітно знизав плечима.

— Вона наполягала, — сказав він. Джек кивнув, підтверджуючи.

Тим часом Розенблат рився у себе в кишенях. Нарешті він дістав таку зашмаровану коробку сірників, що вона, певне, колись без паспорта потрапила до Сполучених Штатів ще через острів Еліс [330] .

— А я гадала, паління тепер заборонене у всіх публічних місцях, — сказала Елізабет.

Розенблат знизав плечима. Шия йому почервоніла. Я боявся, що в нього ось-ось може вибухнути голова. Врешті він спромігся вигукнути: «К чорту правила, міс Істлейк!»

— БРАВІССІМО! — сміючись і скидаючи руки під стелю, заволала Мері, на що зал відгукнувся новими аплодисментами. Аплодисменти подужчали, коли Розенблату вдалося запалити древнього сірника і він підставив вогонь під цигарку, мундштук якої вже стирчав у Елізабет в губах.

— Хто ж вона насправді, тату? — стиха спитала мене Ілса. — Я маю на увазі, крім того, що вона старенька леді, котра живе в тій садибі.

— Судячи з повідомлень, свого часу вона була центральною фігурою в мистецькому житті Сарасоти, — відповів я їй.

— Я не розумію, яким чином це надає їй право забруднювати наші легені її тютюновим димом, — промовила Лінні, і на її чоло повернулася вертикальна зморшка.

— О, cherie [331] , кінець кінцем, є бари, де...

— Там — це не тут, — обірвала вона його і вертикальна лініяна її лобі поглибилася, а я собі подумав: «Рік, хоч ти й француз, але ти ще багато чого взнаєш нового про жінок від ось цієї американки».

Аліса Окойн щось прошепотіла Даріо і той видобув в себе з кишені жерстяну коробочку Altoids [332] , висипав пігулки собі в долоню й віддав жерстянку Алісі. Аліса передала її Елізабет, та подякувала і почала струшувати попіл туди.

Пам дивилася на все це не відриваючи очей, відтак обернулася до мене й спитала:

— А що вона думає про твої картини?

— Невідомо, — відповів я, — вона їх поки що не бачила.

— Едгаре, ти познайомиш мене зі своєю родиною? — озвалася до мене Елізабет.

Я представив їй всіх, почавши з Пам і закінчивши Ріком. Едгар з Джеком також потисли їм руки.

— Після всіх тих наших телефонних розмов тепер мені приємно бачити вас наживо, — звернувся Ваєрмен до Пам.