Шрифт:
— Ви подиву гідні, — зауважив Ессен, — я поки що не зустрічав жодної жінки, яка вміла б отак швидко зібратися.
Він узяв з її холоднющих пальців баул і пропустив уперед, шанобливо розчинивши навстіж перед нею рипливі, з щілинами двері барака.
У деренчливому, холодному військовому літаку Ессен сказав їй, що на зворотному шляху вони зупиняться у Кракові — він допоможе їй знайти рідних.
— Вам це було дуже важко, — переконливо мовила Ганна. — Судячи з усього, було дуже важко домогтися такого дозволу.
— Я його не домагався, — відповів Ессен. — Я просто хочу вам допомогти. Так що голови нам стинатимуть обом.
Його високості главі королівського італійського уряду Беніто Муссоліні, Рим.
Дуче!
Я пишу до Вас цього листа в той момент, коли тяжкі роздуми упродовж місяців, а також вічне нервове очікування закінчились прийняттям найважчого у моєму житті рішення. Я думаю, що не маю права далі терпіти становище після того, як мені доповіли про останню карту з обстановкою в Росії, а також після ознайомлення з багатьма іншими повідомленнями. Я, перш за все, вважаю, що вже немає іншого шляху для усунення цієї небезпеки. Подальше очікування призведе найпізніше в цьому або наступному році до згубних наслідків…
… Росіяни мають величезні сили — я звелів генералові Йодлю передати вашому аташе в нас, генералові Марасу, останню карту з обстановкою. Власне, на наших кордонах перебувають всі наявні російські війська. Коли стало тепло, у багатьох місцях провадяться оборонні роботи…
… Але я ні на мить не маю сумніву щодо крупного успіху. Перш за все я сподіваюся, що нам в результаті пощастить забезпечити на тривалий час на Україні спільну продовольчу базу. Вона стане для нас постачальником тих ресурсів, що, можливо, потрібні будуть нам у майбутньому…
… Якщо я Вам, дуче, лише зараз надсилаю це послання, то тільки тому, що остаточне рішення буде прийнято тільки сьогодні о 7 годині вечора. Через те я прошу Вас сердечно нікого не інформувати про це, особливо Вашого посла в Москві, оскільки немає абсолютної впевненості в тому, що наші закодовані донесення не можуть бути розшифровані. Я наказав сповістити моєму власному послові про прийняті рішення лише в останню хвилину.
Матеріал, що його я маю намір поступово опублікувати, такий великий, що світ подивується більше з нашої довго-терпеливості, аніж з нашого рішення, якщо він не належить до вороже настроєної до нас частини суспільства, для якої аргументи заздалегідь не мають жодного значення…
… На закінчення я хотів би Вам сказати ще одну річ: я почуваю себе внутрішньо знову вільним, після того як прийшов до цього рішення. Співробітництво з Радянським Союзом, при всьому щирому прагненні добитися остаточної розрядки, часто дуже гнітило мене. Бо це здавалося мені розривом з усім моїм минулим, моїм світоглядом і моїми колишніми зобов'язаннями. Я щасливий, що позбувся цього морального тягаря.
З сердечним і товариським привітом
Гітлер.
Початок кінця можна передбачити. (21.6. 1941).
Діц заїхав по Штірліца до готелю близько сьомої години вечора. Небо було високе, жарке, безбарвне. Над площею Старого Ринку злітали голуби; бистрі крила їхні лопотіли, мов дерев'яні.
— «Нахтігаль» посувався із Жешува до Сану. Гадаю, нам варто послухати виступ Бандери — він повинен напутити своїх легіонерів.
— Ви все-таки пробилися до нього через абвер? — запитав Штірліц.
— Це виявилося не такою вже і важкою справою.
— Як для кого. Фохт сказав мені, що ви ростете не щодня, а щогодини.
— Хто дав йому право так думати?
— Не зрозумів, — удавано мовив Штірліц. — Чому так різко?
— Він не знає нашої роботи, усього її обсягу. Ми, врешті-решт, разом працюємо з ним, тимчасово працюємо разом.
— Він керівник групи. Номінальний. В усякому разі, — додав Штірліц і відразу ж спіймав себе на тому, що наслідує Магду. Вона промовляла фразу швидко й точно, а потім — у цьому виявилося її жіноче начало — щось додавала таке, що пом'якшувало різкість формулювання. Це було схоже на те, як мати, вилаявши дитя, одразу ж голубить його і починає мовчки гладити по голові. Теплою долонею.
«Це знову од неї — зрозумів Штірліц. — Кажуть, дурне перелається іншим. Неправильно. Гарне набагато краще передається, аніж погане. Якщо, звичайно, добро при цьому не виступає в убранні святенника. Добро мусить уміти по-молодецькому їздити на мотоциклі, танцювати фокстрот і пити вино. Ці зовнішні атрибути звичного зла справжньому добру не стоять на заваді…»
Машина мчала по дорозі до Жешува: ліси здавалися синіми, відчувалася страшенна тиша навкруги; не зустрічалося ні воєнних машин, ні солдатських колон, ні патрулів.
«Як же вони вміло маскуються, — подумав Штірліц. — Як злагоджено працюють їхні машини… А що, коли справді все це велика гра у провокацію? — ужалило його. — Що, коли вони не розпочнуть завтра? Що, коли я став для них каналом і вони грають з Москвою, давно розгадавши мене?»
Він зажмурився на мить, потер пальцями повіки, запалив, примусив себе не думати про цей жах — можливий жах.
— Як Мельник? — запитав Штірліц тільки для того, щоб порушити тишу.
— Це верстат, а не людина. Він піднявся. Йому посадили на гузицю трьох бджіл — неймовірне дикунство! — і він піднявся. Що ви хочете, слов'яни… Звичайно, він багато в чому програє Бандері, ви маєте рацію…
— Я не вважаю, що він програє Бандері в чомусь, — Заперечив Штірліц. — Я так ніколи не вважав, Діц.
— Виходить, я вас тоді неправильно зрозумів? — обережно спитав Діц.
— Неправильно. Адже у Загребі Мочек і Павеліч нам були потрібні однаковою мірою. Чи ж не так?
— Хорватії було уготовано іншу долю.
— Теж правильно. І все-таки ви неправильно зрозуміли мене, дружище… Чом це ви порівняли Мельника з верстатом?
— Він може працювати без кінця-краю, коли його не «вимкнути». Він зараз досліджує довготривалу політику на Україні. Нашу довготривалу політику, — додав Діц багатозначно.
— Перестрибує через етап? Чому?
— Мабуть, він думає, що ближню політику досить чітко зробить бандерівський «Нахтігаль».
— Ви вважаєте, що Мельник хоче зрівняти Бандеру з собою?
— Тобто? — не збагнув Діц.
— Мельник був воєнним шпигуном.
— Дуже цікава думка, — ледь посміхнувся Діц.
— Дарую, — сказав Штірліц. — І забуваю про подарунок.
— Дякую. Очевидно, ви маєте рацію. Він хоче поквитатись. Цікавий нюансик…
— Що, що?
— Я кажу, нюансик цікавий… Коли обоє виваляні у лайні, тоді однакові шанси одмитися.