Шрифт:
— І ви йому вірите?
— Питаннями довіри у нас займається гестапо. — Фохт скривився. — Діц, по-моєму, перевершує сам себе, — пустив він пробну кулю, не витримавши повної незацікавленості Штірліца. — Він дуже спритно працює з групою Мельника.
— Мельник зв'язаний із Стоцьким чи автономний?
— Вони не можуть бути зв'язані один із одним. Вони ладні один одному горлянку перегризти: не дає спати корона гетьмана.
— Булава, — виправив Штірліц. — Корона — це Європа, у них булава.
— Яка різниця? Смаль-Стоцький одного разу висловив мені своє кредо. Людина, казав він, вища за національну чи класову приналежність. Людина, якщо йти за Ніцше, осередок усіх цінностей світу. Милосердя повинне виявлятися в тому, щоб людині дозволяли показати себе там, де вона може це зробити. Хай навіть і в бандитизмі, як Бандера. Мене, казав Смаль, приваблює німецький раціоналізм, німецький дух. Я пройшов комісію — я блакитноокий, будова мого черепа не одрізняється від арійського, я дивлюся на українців очима західної людини, яка розглядає цей район лише як точку прикладання стратегічних інтересів рейху. Без мене, без моєї допомоги та консультації вам, арійцям, це зробити важко. Я краще за вас знаю тупість і стадність мого кровного племені. Я знаю, як повернути їх в ім'я німецького блага.
— Як? — запитав Штірліц.
— Досить просто. Ви гадаєте, якийсь чиновник Розенберга не міг би покласти край чварам поміж їхніми вождями?
— Міг би.
— Звичайно. Але ми використовуємо їх не тільки сьогодні. Вони корисні й у майбутньому. Ми можемо грати ними, як дитячими пальчиками — знаєте, як це ніжно, коли доросла рука прикладає пухленький пальчик нетямущої дитини до білих і чорних клавішів і народжується мелодія, яка вам до вподоби, тоді як дитина вважає, що та музика народжена нею.
Штірліц уявив собі малюка коло рояля і поруч з ним Фохта. Він побачив це близько і виразно, він почув скрип високого стільця і навіть відчув запах лаку. Жорстока злість піднялася в ньому, злість, породжена несумісністю понять — Фохт, дитина, музика, довірливі німці, чистота клавішів. Усвідомлення цієї причинності викликало у Штірліца втому — витривалість людини не безмежна.
— Яке моє завдання? — запитав Штірліц для того, аби тільки запитати, він боявся втратити над собою контроль.
— Взагалі-то усе налагоджено, дорогий Штірліц. Як» що у вас нема особливих інтересів, я просив би вас обговорити з Мельником форми роботи з його людьми у Штатах: найближчим часом це буде, я гадаю, надзвичайно важливо.
— Думаєте втягти Вашінгтон у бійку?
— Ні в якому разі. Думаю давнути на Рузвельта. А усіх боків. У Штатах розгортають роботу контрольовані нами групи китайських, іспанських, українських, росій— ьких, ірландських та угорських націоналістів — це принаймні мільйонів з п'ять.
— Не тіште себе ілюзіями. Якщо силі протиставити насилля, переможе сила.
— Ви не вірите у вплив пронімецьких кіл у Штатах?
— Не вірю.
— Чому?
— Тому що англофільський вплив там сильніший. Тож не треба говорити собі неправду. Пропаганда пропагандою, а в нас робота, за яку доведеться відповідати. Нам з вами. Виконавцям.
— Я пропонував вам перспективну проблему, — вибачливо пояснив Фохт. — Я гадав, що це збігається з вашими інтересами.
— Дякую. Як роздуми для далекого майбутнього — це цікаво. А зараз? У зв'язку з кампанією?
— По вашій лінії начебто усе гаразд. Ми тримаємо в руках Мельника і Бандеру. І той і другий підправили до Рундштедта в розташування групи «Південь» своїх людей для створення «похідних груп» — такого ще не було раніше: разом з армією вирушать одягнені в німецьку форму оунівці, які почнуть порядкувати негайно, після вступу до українського міста нашого першого танка.
«Отже, блок Розенберга з армією уже відбувся, — завважив Штірліц. — Це — нове у розкладі сил. Це проти Гіммлера і Бормана. Це важливо».
— А ваше завдання? Ваш, особисто ваш інтерес?
Фохт підсунув до Штірліца скриньку з сигарами, довго обрізав кінчик товстої «Гавани», манірно прикурював, обносячи сірником з усіх боків сухий тютюн, аж поки не з’явився синюватий, гіркий димок, і тільки тоді відповів:
— А ви ж не дуже мені вірите, Штірліц. Чого ж я маю вірити вам?
— Як знаєте. Я свої справи зробив, тепер я у вашому розпорядженні, а щоб приносити користь тому, кому я підлеглий, мені треба зрозуміти особистий інтерес кожного. А він у нас неподільний з інтересом національним, чи не так?