Я усміхнулася, притакуючи головою. Я була би її таки зараз за шию обняла, що була така добра...

– А щодо гармонії в відносинах, то ми вміємо її цінити. Саме в нашім житті грає гармонія велику роль, і коли б ви справді хотіли в нас остатися, ми творили б викінчене тріо. Жінко!
– звернулася до мене.
– Потверди се, що я сказала, та зроби мені рекламу...

А я, щаслива по такім гарнім звороті її настрою, потвердила її слова, зробила їй "рекламу" і попросила й з своєї сторони дівчину остатися в нас.

Вона подякувала.

По ній було видко, що була урадувана, хоч не виявила сього словами. Здавалося, не вміла висказувати почувань словами, і ми могли хіба по її очах бачити її задоволення. Ті очі окинули нас вогким вдячним блиском, а відтак спустила їх скоро, мов засоромилася свого зворушення, викликаного щирим виступом артистки.

Я просила її остатися у нас на чай, але вона відказала, вимовляючись, що дома жде на неї робота, коли має позавтра перепроваджуватися. Говорячи се, сягнула в кишеню і заплатила відразу за три місяці. Відтак посиділа ще трохи й попрощалася.

Третього дня спровадилася.

Артистка слідила з цікавістю, майже пожираючими очима, за кожною її річчю, яку вносили в кімнату, мовби хотіла відгадати з них характер дівчини та яким milieu дише все, і чи було варто – "цілуватися з нею в уста".

Але вона не мала багато речей.

Найкраще, що було в неї, то був її фортеп'ян.

Чорний, з дорогого дерева, прикрашений на краях арабесками з перлової матиці, лискучий, мов дзеркало.

Коли вносили його, вона сама прийшла за людьми, що привезли його. Сама вибрала місце, де мав стояти, і власною рукою поуставляла скляні підставки, на яких мав стояти.

Коли було вже все в порядку і ми всі три вечором сиділи при столі, на якім шипів самовар, споглядала вдоволено раз у раз за кімнатою, де стояв її улюблений інструмент, і мов мінялася з ним усміхом, що помістила його в такім добрім місці...

– Тут високі покої, і він буде прекрасно звучати,- говорила заодно.
– В нім знаменитий резонатор, але він потребує простору, а тоді його лише слухати! Я його знаю... я тут розживуся!

Кімната, де стояв він, була неосвічена, і її двері стояли нині цілком широко отворені...

Стояли широко отворені, і з них тхнуло чимсь, закутаним у темноту, не знаним мені цілком характером. Її очі зверталися туди, мов притягані таємною силою, розсвічуючися розкішне, мов душа її піддавалася без найменшої опори елементові сильнішому, як вона, пристрасно любленому нею, перемагаючому її цілковито.

Відтак грала нам.

Отворила інструмент цілком, щоби резонатор відітхнув уповні в "артистичній атмосфері", - і грала. Не які там штуки щораз іншого композитора, - лише одну штуку на цілий вечір.

– Се видається мені так, - об'яснила нам те, - як би чоловік читав відразу кількох авторів, а читаючи, не вглиблявся в жодного. Відограваючи композитора, треба відгадувати і його істоту, щоб зрозуміти мотив самої композиції. Інакше грання стає безхарактерне. Раз - що без душі композитора, а другий раз - що без душі грача, який не находить між композицією й собою нав'язуючих струн і грає напомацки. Те, що називають у звичайнім розумінні слова гарною грою, є лише гармонія звуків, нюансована чистою вправою.

Грала етюд Шопена ор. 21 чи 24.

Кілька разів раз по раз.

І в тім, що вона передше говорила, була, мабуть, правда. Я чула не раз сей етюд, чула й забувала наново, але коли вона грала його і кілька разів раз по раз, - я неначе інший слух дістала.

Душа стала здібна розуміти музику...

Кімната наша стала мінитися.

В неї напливали лагідно, одностайними хвилями, один по другім, один по другім, звуки. Все звуки й звуки. Хвилюючи сильніше й слабше, піднімаючися високо й спадаючи знов, заповняючи широкий простір собою.

Повторяючися, змінилися незамітно в красу. І вона поривала. Не голосною перемагаючою силою, лише самою ніжністю й м'якістю. Перемагала, приманюючи звучними барвами, а чуття віддавалися їй, потопаючи в ній без жалю...

Артистка сиділа проти неї, спершися о спинку крісла. Вічно рухливі руки лежали тепер бездільно на колінах, а лице поблідло. Від сильного впливу музики поблідла, а очима просто освічувала ту, що грала. Перший раз бачила я, як над нею запанувала інша сила, чим її власна, і як вона піддалася їй.