Далі, спочатку двічі опустивши облатку додолу, потім здійнявши двічі до небес, повернувши раз по разу ліворуч і праворуч, показує її вірянам зі словами:

— З півдня я закликаю благословення Сатани, зі сходу я прошу благословення у Люцифера, з півночі закликаю до благословення Беліала [318] , із заходу прошу благословення Левіафана, і розчиниться брама пекельна, і вийдуть до мене ті, кого я назвав за іменами, Вартові Колодязя Безодні. Отче наш, сущий у пеклі, най прокляте буде ім'я твоє, хай згине (понищать) царство твоє, знехтують волею твоєю, як на землі, так і у пеклі! Хай святиться ім'я Звіра!

І юнаки гуртом промовляють:

— Шістсот шістдесят шість!

— Число Звіра!

А тепер Буллен голосно:

— Хай звеличиться Люцифер, ім'я якому Лихо. О, володар гріхів, протиприродних пристрастей, благодійного кровозмішення та божественної содомії, Сатана, перед тобою преклоняємося! А тебе, Ісусе, я живосилом утілюю у цій облатці, щоб ми ще раз відновили твої страждання й ще раз ти відчув муки від цвяхів, що тебе розп'яли, й списа сотника Лонгіна, що тебе проштрикнув!

— Шістсот шістдесят шість, — промовляють юнаки.

Буллен, піднявши облатку, говорить:

— Спочатку була Плоть, і була у Люцифера, і Плоть була Люцифер [319] . Вона була спочатку у Люцифера. Усе через Неї почало бути, і без Неї ніщо не почало бути, що почало бути. І Слово стало плоттю, і жило поміж нами, виповнене пітьмою; і ми бачили Його тьмяне світло, як Єдиновродженої від Люцифера, виповненої крику і люті і жадання.

Він дав облатці скотитися по животу Діани, після чого засунув її жінці у вагіну. Потому витягнув, підняв угору перед нефом і викрикнув щосили:

— Беріть і споживайте!

Двійко юнаків, упавши перед Булленом ниць, задирають йому хламиду й цілують його збуджений член. Потім решта підлітків кидається до його ніг, і поки хлопці мастурбують, дівчата почергово зривають із себе покрови й починають качатися одна на одній, випускаючи хтиві стогони. Приміщення наповнюється іншими запахами, ще більш нестерпно-жагучими; й мало-помалу всі присутні роздягаються й починають злягатися одне з одним, не розбираючи ані статі, ані віку. У поволоці я помічаю старезну бабу років сімдесяти: шкіра вкрай зморщена, замість грудей висять ніби пара листків салату, а ноги — як у скелета; вона качається по долівці, а підліток жадібно припадає губами до того місця, де колись була її вульва.

Я тремчу всім тілом, роздивляюся навколо, намагаючись побачити вихід із цього борделю. Місце, в якому я згорнувся калачиком, наскрізь було пронизане отруйними запахами, ніби я знаходився у щільній хмарі; я, безперечно, сп'янів від речовини, якою мене обпоїли на початку церемонії, бо наразі не можу зв'язати слів і бачу все ніби в червонуватім тумані. І крізь той туман помічаю Діану, яка, так само гола і без маски, підводиться з вівтаря, а тим часом юрбище навіжених, не припиняючи свого плотського безладдя, з усіх сил старається дати їй дорогу. Вона йде просто до мене.

Злякавшись, що можу обернутися на одного з тих навіжених, я позадкував, але вперся в колону. Важко дихаючи, Діана підійшла до мене ззаду. Святий Боже, у мене тремтить перо в руках, у голові баламутиться, фактично ридаючи од відрази (зараз, достоту як тоді), неспроможний навіть закричати, бо мені в рота впхнули щось чужорідне, відчуваю, що качаюсь по долівці, чманію від запахів, тіло, яке прагне поєднатися з моїм, викликає в мені передагоністичне збудження, осатанілий, як істеричка з клініки «Сальпетрієр», мацаю руками (своїми власними, ніби сам того хочу) це чуже тіло, з хворобливою цікавістю хірурга проникаю в її рану, благаю ту відьму, щоб полишила мене, захищаючись, кусаю її, а вона кричить, щоб я продовжував, закидаючи голову назад, згадую лікаря Тіссо, знаю, що за цим безтямством прийде знесилення всього тіла, на обличчі, де вже видніється смерть, з'явиться землиста блідість, зір затуманиться й сни стануть тривожними, у горлі застрягне хрипіння, з'явиться біль в очних яблуках, обличчя вкриють червоні плями невідомого походження і з'явиться блювотиння, схоже на щось кальциноване, серце вискакуватиме з грудей, а насамкінець, разом із сифілісом, прийде сліпота.

Уже зовсім нічого не бачачи, раптом відчуваю найболісніше й найнестерпніше відчуття всього свого життя, ніби водночас уся кров із жил пирскає з кожного отвору мого тіла, яке від напруження майже зводить судомою: з вух, очей, з кінчиків пальців, навіть з ануса; рятуйте, рятуйте, гадаю, я відчув, що значить смерть, від якої ховається кожна жива душа, навіть коли шукає її, намагаючись через якийсь протиприродний інстинкт продовжити свій рід…

Не можу писати далі, бо вже не згадую, а переживаю все знову, це нестерпно, я хочу знову втратити всі свої спогади…

Ніби прийшовши до тями від марення, я бачу поруч із собою абата Буллена, який тримає Діану за руку, на ній знову накидка. Буллен каже, що за дверима нас чекає екіпаж: треба відвезти жінку додому, бо вона, здається, зовсім виснажена. Вона тремтить і бурмоче щось нерозбірливе.

Буллен чомусь дуже послужливий, ніби хоче, щоб я йому за щось вибачив, — врешті, це ж саме він затягнув мене в цю огидну справу. Втім, почувши, що він може йти, а про Діану я подбаю сам, він наполягає, що поїде разом з нами, адже він теж мешкає в Отьої. Наче ревнує. Бажаючи спровокувати його, я сказав, що поїду не в Отьой, а деінде, й завезу Діану до одного товариша, якому можна довіряти.