Що ж стосується власне змовників, то було вирішено не влаштовувати над ними гучного суду. «Цими роками, — пояснював Лаґранж Симоніні, — неугавно ходили чутки про замахи на імператора й вважалося, що чимало з цих пліток не виникли нізвідки, а хвацько розповсюджувалися республіканцями, аби підбурити фанатиків до суперництва». Тож немає потреби поширювати думку, що вчиняти замах на життя Наполеона III стало модно. Отож змовників заслали в Кайєнну, де вони повмирали від малярії.

Порятунок імператорського життя приносить чималенькі грошенята. Якщо робота над справою Жолі збагатила Симоніні на добрячих десять тисяч франків, то розкриття змови принесло йому тридцять тисяч. Враховуючи, що оренда помешкання й матеріали для виготовлення бомб обійшлися йому в п'ять тисяч франків, чистими лишалося тридцять п'ять тисяч — більш ніж десятина від 300-тисячного капіталу, якого прагнув чоловік.

Цілком задоволений долею Нінуццо, Симоніні все-таки було шкода Ґав'ялі, який, урешті-решт, був непоганим хлопцем, та й довіряв йому. Одначе, якщо людина хоче стати змовником, має ризикувати й нікому не йняти віри.

Прикро за Лакруа, котрий, по суті, не зробив йому ніякої шкоди. Та його вдова, певно, отримає достойну пенсію.

4 квітня 1897 року

У мене не було вибору, треба йти до Ґуедона, про якого казав Жолі. Книгарнею на рю де Боен керувала старезна зморщена стара діва, завжди зодягнена у величезну чорну спідницю з льону та очіпок, як у Червоного Капелюшка, який закривав їй півобличчя — і то на щастя.

У книгарні я відразу познайомився з Ґуедоном — скептиком, який з іронією дивився на навколишній світ. Люблю безвірників. Ґуедон відразу радо відгукнувся на прохання Жолі, відправивши тому харчів та трохи грошей. Потім зіронізував щодо друга, на якого він витрачався. Навіщо писати книжку, ризикуючи потрапити за ґрати, коли ті, хто вміє читати книжки, за своєю натурою вже республіканці, а ті, хто підтримує диктатора, — неграмотні селяни, яких допустили до всенародного голосування з Божої ласки?

— Фур'єристи? Гарні люди, але як можна серйозно ставитися до слів пророка, який каже, що в переродженому світі у Варшаві ростимуть помаранчі, океани будуть з лимонаду, люди матимуть хвіст, а інцест та гомосексуалізм визнають за найбільш природний поклик людської істоти?

— То чому ж ви спілкуєтеся з ними? — спитав я.

— Та тому, що це єдині люди, — відповів Ґуедон, — які й досі відверто противляться диктатурі того негідника Бонапарта. Бачите он ту добру пані? Це Жульєт Ламіссін — одна з двох найвпливовіших жінок у салоні графині Аґо, яка намагається за гроші чоловіка поставити на ноги на рю Ріволі свій власний салон. Вона — чарівна, розумна, письменниця, яка має неабиякий талант, і якщо тебе запрошують до її салону, це має деяку вагу.

Ґуедон показав мені ще одного персонажа — високого, привабливого, сповненого шарму: «Це — Туссенель [176] . Прославлений автор «L'Esprit des b^etes». Соціаліст, непохитний республіканець, по вуха закоханий у Жульєт, яка жодним поглядом його не вшановує. Але серед усіх присутніх у нього найблискучіший розум».

Туссенель розповідав мені про капіталізм, який отруює сучасне суспільство.

— А хто такі капіталісти? Євреї — господарі нашого часу. Революція, яка відбулася у минулому столітті, відтяла голову Капету [177] , а революція нашого віку повинна позбавити голови Мойсея. Я напишу про це книжку. Хто такі євреї? Всі, хто ссе кров з беззахисних, з народу. Це протестанти, масони й, певна річ, юдеї.

— Таж протестанти — не євреї, — насмілився заперечити я.

— Кажучи «протестанти», мають на увазі євреїв, так само, як англійських методистів [178] , німецьких пієтистів [179] , швейцарців та голландців, які вчать волю Божу з тієї самої книжки, що й євреї — Біблії: опису інцестів, звірячих убивств та дикунських воєн, де досягають перемоги виключно завдяки зрадам та шахрайству, де цар наказує повбивати чоловіків, щоб заволодіти їхніми дружинами, де жінки, яких називають святими, лягають у шлюбне ложе ворожих воєначальників, щоб повідтинати їм голови. Кромвель, відтинаючи голову своєму королю, цитував Біблію. Мальтус [180] , який відмовив у праві на життя дітям бідняків, був наскрізь просотаний Біблією. Це поріддя, згадуючи часи, коли вони були рабами, завжди напоготові коритися культу золотого тельця, нехтуючи провістями гніву Господнього.

Боротьба проти євреїв має бути головною метою кожного соціаліста, який гідний називатися соціалістом. Я не кажу про комуністів, бо засновник комунізму — єврей, адже проблема у тому, щоб розкрити змову капіталу. Чому яблуко у паризькому ресторані коштує у сто разів дорожче, ніж у Нормандії? Існують хижі народи, які живляться чужою плоттю, існують народи-купці, якими колись були фінікійці та карфагеняни, а в наш час — англійці та євреї.

— Отже, для вас англієць і єврей — одне й те саме?

— Майже. Хто став першим міністром Англії? Лорд Біконсфілд, чиє дворянське звання демонструє його єврейське коріння, — Дізраелі [181] . І цьому Дізраелі, єврею, наверненому у християнство, стало нахабства написати, що євреї готуються домінувати у світі. Звісно, не під час парламентських дискусій, а у своєму романі.

Наступного дня він приніс мені книгу цього Дізраелі, в якій попідкреслював цілісінькі уривки: «Чи бачили ви таке, щоб у Європі з'явився хоч трохи значущий рух, де б не було євреїв і де б вони не грали значну роль?.. Першими єзуїтами були євреї! Ці загадкові російські дипломатичні органи, перед якими мліє вся Західна Європа, хто ж ними керує? Євреї! А революція, яка загрожує Німеччині, під чиїм покровительством розгортається? Єврея, тобто того-таки Карла Маркса та його комуністів. Хто в Німеччині майже цілковито заволодів усіма професорськими посадами?»