Шрифт:
– Вона не така, – відповів на це Добриня, – вона чесного роду.
– Коли б то так, – прохрипів Тур. – Звівшись на лікоть, він довго ждав, доки відгуркотить Перун, а тоді додав: – Коли б то так, то було б добре… бо я…
Гридень Тур не встиг та й не зміг сказати того, що думав.
У цей час вдарила блискавиця, освітила через розчинені двері все в хижі, і Добриня тільки побачив обличчя Тура, його широко розплющені очі, стиснуті уста, муку й біль у кожній рисі обличчя.
Перун підійшов зовсім близько до хижі, вдарив палицею й погасив блискавицю.
Розділ шостий
1
Княгиня Ольга зробила, що замислила, – навесні 957 року вирушила до Константинополя.
Їхати туди вона могла двома шляхами: суходолом, через землі тиверців і угличів, і далі через Болгарію або ж Дніпром і Руським морем [67] , як звичайно їздили купці і гості.
Вона вибрала другий шлях. Ним можна було дістатись до Візантії безпечніше й швидше. Старій княгині і всьому її почту легше було їхати в лодіях, аніж на конях, бажаючи добра й тиші Руській землі, хотіла вона говорити не з болгарськими каганами [68] , що виконують волю Константинополя, а з самими імператорами.
67
Руське море – древня назва Чорного моря.
68
Каган – князь.
До далекої цієї подорожі княгиня готувалась ще з зими: сама одібрала для імператорів і для кого буде надоба дари великі – хутра, риб’ячий зуб, золоті й срібні емалі, боброві пахощі, а про запас кілька міхів з диргемами, кунами, рєзами. Взимку ж для княгині й почту її на Почайні посмолили, підняли насади й зробили зверху настили на кількох лодіях; у кінці зими воєвода Свенелд послав тисячу воїв у поле над Дніпром, щоб стерегти пороги, коли їх минатиме княгиня, а далі проводжати її понад лукою моря аж до краю земель тиверців і землі угличів.
Довго думала княгиня й над тим, кого їй взяти з собою в далеку дорогу. Не на брань вона їхала, а для хитрої й мудрої розмови, в час якої напохваті треба було мати людей тямущих і бувалих. Зваживши все, веліла вона готуватись у дорогу дванадцяти слам, п’ятдесяти купцям ще й п’яти тлумачам, які красно вміли говорити язиками грецьким, франкським і латинянським.
Крім того, аби не думали імператори грецькі, що київські князі не мають ні роду, ні племені, запросила вона їхати з собою ще й родичок своїх – посестрин [69] , нетів [70] ще й жон князів чернігівського й переяславського.
69
Посестрини – двоюрідні сестри.
70
Неті – племінники.
Ті тільки цього й ждали – шили всю зиму різноликі убори, чоботи з зеленого й червоного хза, все приміряли, все одна перед однією вихвалялись: «От яка я, от де Царгород здивуємо!»
А княгиня Ольга по терему ходила, посміхалась, думала:
«Заждіть! Якої ви заспіваєте, коли вас колихне море Руське!»
Ще веліла княгиня Ольга ключниці Малуші, щоб та одібрала десять дворянок, і то найкрасніших, здорових, метких.
Почувши цей загад, Малуша подумала:
«Мені б поїхати з княгинею до Царевого города!»
Але коли княгиня додала: «Ти ж, Малушо, залишайся на дворі, дивись, щоб і в теремі лад був, і щоб княжичі були доглянуті», ключниця зрозуміла, що так уже їй судила доля і що вона справді мусить бути в городі, коли її княгиня їде в далеку дорогу.
Після однієї безсонної ночі княгиня запросила до себе священика Григорія.
– І ти, отче, поїдеш зі мною, – сказала вона.
– Куди, матінко княгинє? – запитав він, не збагнувши спочатку, про що йдеться.
– До Царевого города Константинополя, – відповіла вона.
Старий священик вкрай перелякався, почувши про таку далеку й важку дорогу, але відповів хитро, мудро:
– Навіщо ж мені їхати до Константинополя, матінко княгинє, коли я хрестився в болгар у Преславі?
– Зі мною поїдеш, отче, аки пастир істинної віри.
У нього заблищали очі.
– То, може, матінко княгинє, їдемо ми для того, щоб там взяти для всієї Русі християнську віру?
– Ні, отче, – суворо промовила княгиня. – Ти поїдеш зі мною для того, аби відали вони, що я, княгиня, також християнка і презвутера свого маю…
Священик Григорій, радіючи, що трапилась ця нагода, знову завів мову:
– Добре робиш, княгинє, що не береш від греків Христа, але, може, візьмемо його від болгар… Ти ж, матінко княгинє, сама християнка.
– Вірю во Христа, отче Григорію, бо знаю, що тільки Христос захистить мене, князів, християн і всіх воєвод, купців, бояр, які ще не приймають Христа. Знаю, Христос захистить і багатьох людей моїх, іже омилися купіллю святою, й совлекли гріховні одежі ветхого чоловіка Адама, і в новий едем облеклися, іже суть Христос…