Знову ці загадкові натяки. Що він має на увазі? Та, певно, не варто прискорювати хід подій. Час з’ясує все.

Незабаром атомокар зупинився. Я відразу пізнав дивовижні грамофонні труби на даху підприємства.

— Слухайте, тут я вже був. Ми ж мали знайомитися з сільським господарством, а не…

— Аякже, з сільським господарством. Ходімо.

Зайшли в скляну будку, звідки добре було видно всі цехи. Машини, плетиво прозорих труб, безліч найдивовижнішої форми апаратів — все виблискувало бездоганною чистотою. Вже намірився відчинити скляні двері, аби зайти в цех, де снувало кілька роботів із заклопотаними обличчями.

— Зачекайте, стерилізацію ще не закінчено, — застережливо підняв руку екскурсовод. — Ми в камері стерилізації. В цехи не можна занести жодного мікроба… Я не роз’яснюватиму вам будову, принцип дії цих агрегатів. Навряд чи зрозумієте. Тут виробляється напівфабрикат усіх харчових продуктів.

— З чого? Де поля, плантації, ферми?

Мій супутник поблажливо усміхнувся:

— В раю ви не знайдете й квадратного метра обробленої землі, не знайдете жодної домашньої тварини, яку б використовували за призначенням.

— Стривайте! Не дуріть голови. Не такий вже я дурноверхий, як думаєте. Вдома мені навіть пропонували очолити…

— Не гарячкуйте, не маю найменшого наміру жартувати. Тут виробляється основний напівфабрикат харчу, а саме — білок. На менших підприємствах добувають вітаміни, мінеральні солі та інші компоненти продуктів харчування.

— З чого?

— З повітря, з води. З чого завгодно.

Що ж, в принципі це можливо. У нас, на Землі, ще тоді, коли покидав її, теж почали випуск синтетичних харчів. Але то були перші спроби. Випускали лише окремі замінники природних продуктів.

— Скажіть, будь ласка, а яким же чином з’являються на отих столах в Палаці праці такі вишукані страви і напої?

— О, то вже зовсім проста річ. На підземну фабрику-кухню, що розташована під Палацом, доставляються напівфабрикати, а там з них легко формують які завгодно страви. Меню можна б було урізноманітнювати нескінченно, але поки що кібертонці задоволені досягнутими успіхами. Тут, очевидно, далися взнаки навички, вироблені протягом століть. Кібертонці, бачте, і синтетичний харч хочуть все-таки споживати у вигляді звичайної курки чи коров’ячого масла.

— Ну, гаразд, гаразд, але хтось же мусить керувати всіма цими підприємствами, координувати, узгоджувати, розраховувати?

— Не хтось, а Кібер. Така у нього програма.

— Слухайте, друже, годі гратися в піжмурки! Я трохи обізнаний з кібернетикою. Програми навіть для найдосконаліших машин готують люди. Не будете ж ви запевняти мене, що Кібера запрограмували ці бовдури кібертонці?!

— Не витрачайте марно емоції. Вони ще згодяться вам. У вас попереду зустріч з Кібером, — хочу, щоб особисто в нього з’ясували деякі подробиці. А зараз скажу одне — ви недооцінюєте можливості роботів і, зокрема, мої можливості,

— Якщо вони у вас такі великі, - не втримався я, щоб не шпигнути Ерудита, — то дістаньте мені фотоапарат… Ні, краще кінокамеру. Дістанете?

Ерудит спантеличено знизав плечима:

— Мушу визнати, не знаю, що це таке. Але ми можемо виготовити що завгодно. Звичайно, з дозволу Кібера. Він затверджує всі проекти. Складіть принципову схему. Я згоден-як виняток — обійти Кібера, щоб уникнути тяганини. Матимете свою кінокамеру за кілька днів. Разом з тим сподіваюсь, що ви й мені не відмовите, якщо попрошу вас… Ну, це не так нагально…

Господи! Про що тут думати. Півжиття віддам за кінокамеру.

На тому й порозумілися.

ПОДАЧА П’ЯТА

НА СЦЕНІ — “АДАМ” і “ЄВА”.

СПЕКТАКЛЬ ЧИ МАНІФЕСТАЦІЯ?

Екскурсії виснажили мене.

За день набиралася сила-силенна вражень. Ледве встигав переварювати їх уночі. Короткий сон якщо й наставав, то лише для того, щоб наново прокрутити в стомленому мозку нескінченну стрічку побаченого й почутого, Я вже не міг прокласти чіткої межі між дійсністю і нічними мареннями.

Голова розламувалась від болю. Вперше в житті відчув, що маю серце: воно безперервно нило.

Вранці енного екскурсійного дня у ванній звернув увагу… на свої очі. Втомлені, збляклі і — скляний відблиск… Треба перепочити, а то, чого доброго, сам себе не відрізниш від стандартного робота.

Невдовзі у відведені для мене покої зайшов свіжий і, як завжди, бадьорий Ерудит. Зразу повідомив йому про свій намір. Він збентежився:

— Даруйте за неуважність… Вам справді необхідно розвіятись. Будь-кого могла б звалити з ніг така доза вражень. Як це я не врахував… Ось що… Сідайте в атомокар і тікайте на цілий день за місто. А на вечір я приготую для вас… так, один невеличкий сюрприз. Думаю, він урізноманітить ваше перебування в раю. Тільки ж ви ні слова Кіберу, а тим паче — кібертонцям…