Йому дозволили.

– Інформаційний центр, власне, його потойбічний відділ, багато чого знає. Я можу вам подати списки парламентаріїв, урядів, міністрів, диктаторів, артистів, спортсменів… Я можу показати вам на карті місцерозташування всіх військових баз, місцеперебування всіх підводних атомних човнів. Я можу… Але я не можу, на жаль, сказати, хто такі ці Г аласун і Купчик. Блок, зладований на розмови про Ельдорадо, зафіксував діалог, який ви вже чули тут — і все. До речі, якщо ми ухвалимо спілкуватися безпосередньо з ними, то всім, хто захоче спілкуватися, треба буде вивчити українську мову. Галасун і Купчик користуються українсько-російським варіантом. На ІЦ лише один спеціаліст по дешифруванню з української мови. Та й того я мусив перекинути на китайські блоки… Нас може виручити, правда, Ізоль-Гол. До речі, я мушу повідомити вам невеличку подробицю. Перед тим як іти сюда на засідання… одне слово, десь годину тому локатор вловив іще одну розмову цих киян. До речі, один із них, як ви помітили, завідувач. Але чим він завідує — науковим центром чи дитячим садком, невідомо. Так от, колега завідувача знову говорив про ту карту і назвав на цей раз наші точні координати: 35° північної широти, 30° західної довготи.

Увесь Форум завмер. Члени Ради десятьох німо зиркали одне на одного.

Перший отямився головуючий.

— Де вони зараз?

— В Е-егейському морі, на т-травезі Афіни — Ізмір, — затинаючись, доповів Енц.

— Які засоби їхнього пересування?

— У всякому разі, це не лінкор, не лайнер. Очевидно, спортивне суденце, яка-небудь яхта… Таких яхт, усіляких ботів, надувних човників із зірвиголовами чимало нині шастає по всіх морях і океанах. Людям потойбічного світу, напевно, починають набридати комфорт і надійність, вони шукають боротьби зі стихіями без панцирів цивілізації, шукають первісних насолод…

— Та замовкніть же, нарешті, добродію Енц! — не втримався Геродотіус. — Нас нині мало цікавлять ваші припущення. Де і як вони взнали наші координати, питаю я?

— А звідки мені знати?! — ображено пирхнув Енц. — Моя апаратура вислуховує потойбічний світ. Коли хочете знати достеменно, що робиться на Ельдорадо, організуйте внутрішнє підслуховування.

Форум приглушено загув, трибуни сколихнулися — ніби раптовий вітер пройшовся по рядах. Геродотіус вигукнув:

— Цього тільки нам бракує! Ми скоріше згодимося злетіти з усім своїм високонадійним гамузом у повітря, ніж підслуховувати одне одного. Я навіть не можу припустити такого, щоб хтось із ельдорадців самочинно, з власної ініціативи, без згоди співвітчизників видав у потойбічний світ наші координати. До того ж це, наскільки мені відомо, практично майже неможливо.

— Бачите, добродію Геродотіус, до чого ми докотилися зі своїми благодійницькими намірами… — озвався доктор Синапс. — Добродій Енц має певну рацію. Якщо вже ми маємо потойбічний світ за таку собі піддослідну зону, якщо ми вважаємо, що це етично — збирати про них геть усю важливу інформацію, то чому б нам не влаштувати розслідування тут, у нас?

Трибуни вибухли вигуками обурення, пронизливим свистом. Геродотіусу довелося чи не вперше в історії Ельдорадо скористатися сиреною голови засідання.

Коли хвилювання потроху вляглося, з місця підвелася Міс-і-Сіпі.

— Вельмишановні колеги і всі ельдорадці! Було б найгірше, якби ми. піддалися страхові, тим паче-підозрі. Це може бути і звичайнісінька випадковість…

— Дуже мила випадковість! — зауважив Геродотіуе. — Якщо не брати до уваги кількох жалюгідних мінут, то координати можна вважати точними. До того ж, добродійко Міс-і-Сіпі, звідки це ви взяли, що хтось зібрався когось підозрювати чи віддаватися в обійми страху? Даруйте мені, але я змушений нагадати: сьогодні на засіданні головую я. Не поспішайте з резюме. У вас є якась конкретна пропозиція?

– Є. Я пропоную провести референдум. Хай проголосують всі добродії ельдорадці, що досягли повноліття.

Хоча стіни Форуму і зведені з особливо надійних матеріалів, але тої хвилини, здалося, вони задвигтіли, здригнулися від грому вигуків і оплесків. Ті вигуки і оплески могли означати тільки одне — схвалення.

5. ТРАУР У КИЄВІ І БУРЯ В АТЛАНТИЧНОМУ ОКЕАНІ

До карти, до тих капосних координат, що стали причиною такого шарварку у Форумі, я ще повернуся, геть усе з’ясую документально, надійно. А тепер час згадати про головних героїв — наших відважних аргонавтів. Не забули про них, цілком зрозуміло, і в Києві.

27 серпня надвечір в коридорі загальної квартири на Верхньому валу тричі задеренчав дзвінок. Розалія Юхимівна, не відриваючи очей від телевізора, кинула:

— Соню, наче до нас.

Соня, не відриваючи очей від потріпаного детективу “Кінець таємничого резидента”, кинула:

— А! Хто до нас може прийти…

— Ти хоча б у суботу вийшла, провітрилася.

Соня не вшанувала матір відповіддю. Дзвінок у коридорі знову озвався тричі. Розалія Юхимівна, ох-ох-ох-каючи, важко підвелася з дивана, покритого витертим килимом. Пересуватись їй, з усього видно, було важко. Взагалі невідомо, яким чином ноги утримували її тіло. Здавалося, якби раптом кохтина на Розалії Юхимівні тріснула, то тіло так би і поповзло важкими кавалками тіста на підлогу. Але кохтина не тріскалась, і Розалія Юхимівна поволі почовгала коридором. Відчинила двері; побачила низеньку сухорляву жіночку.

— Тут живуть Купчики?

— Тут, — Розалія Юхимівна ступила обіч, даючи дорогу незнайомій.

Пропустила гостю в кімнату, запросила сісти. Соня і очима не повела, тільки гмикнула щось нерозбірливе у відповідь на привітання.

Сухенька зморщена жіночка примостилася на краєчку стільця, відрекомендувалася;

— Галасунша я. Мій чоловік разом з вашим робив. Недовго, правда…

— О-о-о! — сплеснула руками Розалія Юхимівна ї, незважаючи на огрядність, заметушилася по кімнаті, навіщось зайшла у сусідню, а потім вибачливо до гості: — Я зараз, я на кухню, а ви тут уже посидьте, телевізор подивіться…