Минали година за годиною, закінчився день, наступила чорна-пречорна ніч, але ураган не лише не угамовувався, а ніби ще більше набрав сили. Від перенапруги у планера вібрували крила, здригався фюзеляж. Безперестану періщив рясний дощ, раз у раз спалахували блискавки, що засліплювали очі, і після них неможливо було роздивитися на приладах, з якою швидкістю, на якій висоті і в якому напрямку, — на захід, схід, північ чи південь, — летить поневолений планер. І тільки тоді, коли знову розвиднілося, гроза почала поволі вщухати, став утихомирюватися грізний ураган.

А незабаром і зовсім утихло. Розвіялися, розтанули густі хмари, в ясному небі засяяло довгождане сонце. Висхідні повітряні потоки відразу ж ослабли і планер круто пішов на зниження.

Зітхнувши полегшено, Віктор виглянув з кабіни, щоб вибрати зручне й безпечне місце для посадки. Виглянув і вжахнувся. Унизу на всьому видноколі бушувало розлючене море.

«Все… Кінець…» — блискавкою промайнула думка.

Планер усе знижувався і знижувався. Щоб не шубовснути разом з ним у море, відстебнув прив’язні ремні, приготувався вистрибнути на парашуті.

І раптом попереду серед величезних штормових хвиль, немов примарна тінь, немов привид, виріс кам’яний конусоподібний острівець.

Розвернув планер, зробив над ним одне, друге коло.

Острівець нагадував шахтний терикон. У центрі його зяяла кругла широка горловина, що вела в глибоке підземелля, яке зсередини освітлювалося, ніби денним, білим світлом.

«Чудасія!.. Що то може бути?..» — водночас здивувався і налякався Віктор.

Планер ширяв над морем уже надто низько. До води залишалося якихось триста метрів.

«Пора! Пора стрибати!» — скомандував сам собі, вхопився за кільце парашута й виштовхнув своє тіло з кабіни.

Кинутий напризволяще планер пролетів іще трохи, перекрутнувся кілька разів і пірнув у морську безодню.

Парашут спочатку мляво погойдався в повітрі, потім неквапливо, неохоче, ніби боячись розбурханого моря, почав опускатися на загадковий острівець.

Віктор міцно тримався за стропи, скеровуючи полотнище подалі від горловини. Але тільки-но він знизився, вона мовби сама потягла, всмоктала його разом з парашутом у себе.

В обличчя дихнуло моторошністю провалля. Віктор мимоволі зіщулився, підігнув ноги й заплющив очі…

— Отак я і потрапив сюди, — закінчив свою розповідь Віктор. — А ви допитуєтесь: хто мене підіслав до вас, чий я агент… — мовив ображено.

— Це ми ще перевіримо, правду ти говориш чи ні,— холодно відказав Хуанос Глобаліус.

— Якщо сумніваєтесь, будь ласка, перевіряйте. Однак я все-таки прошу вас відповісти мені, що це тут за поселення, що за люди тут живуть і хто такий ваш капітан Роберт Конрад?

— Май терпіння, юначе! Ще встигнеш дізнатися про все. А зараз тобі, мабуть, не завадить відпочити.

— Так, відпочити треба, бо я дуже натомився.

Хуанос Глобаліус натиснув на кнопку. До кабінету зайшли вилицюватий і гостроносий.

— Влаштуйте його! — наказав.

Вони забрали Віктора й повели з палацу.

Коли за ними зачинилися двері, розсунулися мармурові плити й до кабінету увійшов Роберт Конрад.

— Друже, даремно ти хвилювався! — підбіг до Капітана Глобаліус. — Це син не Діего!

— Я все чув… — махнув той рукою. — Але ж, ну, просто дивовижно, він так разюче схожий на цього!

— Буває, часто буває, що люди схожі між собою… — пробурмотів Глобаліус і запитав — Що з ним робитимемо — пришиємо йому «гудзика»?

— Не поспішай. Устигнемо. Спочатку треба як слід перевірити, щоб достеменно знати, що він нічий не агент, ніким не підісланий. А потім іще не забувай: нам же вкрай потрібний зв’язківець із суходолом, щоб розшукати своїх людей, знайти отого професора-археолога Макса Орена.

— Навряд чи вийде з нього зв’язківець. Він, відчуваю, надто затятий.

— Дарма. У нас є надійні засоби і чималий досвід, як примусити будь-кого вірно служити нам. Хіба не так?

— Так, так, — погодився Хуанос Глобаліус.

— Мене зараз тривожить інше, — мовив по хвилі Роберт Конрад. — Тривожить несподівана поява цього юнака… Мабуть, для остороги варто кудись перебазуватися.

— Мудро вирішив, дуже мудро! — похвалив Глобаліус. — Адже мовиться, що береженого й бог береже…