Суворі команди Султанова не приносили заспокоєння, а тільки викликали ще більшу розтривоженість і непевність. Поки десь поряд стояли піхотинці, а тут прикривали їхню вогневу кулеметники, кожен почувався надійніше, хоч і не бачив тих піхотинців, не знав, скільки їх і де вони. Тепер лишилися самотні перед усім світом.

— Товаришу сержант, — не витерпів Палярус. Де ж це наша піхота?

— Змінила дислокацію.

— Тобто, дала дьору?

— Одставити базікання! Рота зайняла нові позиції.

— Де ж саме?

— В даній місцевості. Може, навіть на острові

посеред Дніпра.

— Здивування в залі. Чому ж їх там не видно? ^

— Вміють маскуватися не так, як ви, рядовий Палярус! І взагалі — розбалакування!

Боря Тетюєв давав настанови Козакові:

— Стеж за моєю рукою. Показую кулак — бронебійний. Махаю долонею — осколочний. Розчепірю пальці — картеч.

— Команди ж будуть. Султанов…

— Заваритися може таке, що ніяких команд не почуєш! Ми ж ні на яку артилерію не схожі. Тільки пряма наводка! Ну, та побачиш сам.

— Думаєш, побачу?

— Можеш не сумніватися. Піхота, думаєш, куди пішла? Вона йде завжди тільки назустріч противнику.

— Коли назустріч, то, може, затримають, відіб'ють?

— Степ надто у вас великий, — зітхнув Тетюєв.

— Та великий…

— Ото і воно.

Очікування росло, мучило невідомістю, неприємне, тяжке, принизливе. Не полишало відчуття, ніби звідусюди зирять ворожі очі, помічають кожен твій рух, вистежують, коли й звідки завдати удару. Султанов не відривався від бінокля, здригався від кожного звуку, був нашорошений, весь мовби аж бринів, як натягнутий лук, і цей настрій його передавався всім, затих навіть Палярус, Грановський уже вкотре перекладав снаряди, ще й ще перевіряв зривачі на осколочних, здмухуючи з чутливих голівок навіть порошинки, які на них могли потрапити.

І тут причалапкав од Дніпра вайлуватий Ардаб'єв і поруйнував усю їхню напруженість.

— Товаришу сержант, їздові питають, коли буде обід? — спитав він.

— Пригніться! — засичав на нього Султанов. — Ви демаскуєте нашу позицію! Хто вам дозволив кидати коней?

— Сміх у залі! — вхопився за живіт Палярус. — Наш Ардаб'єв пригинається! Походкой нежною, как у слона! Товаришу сержант, Ардаб'єв може пригнутися хіба що тоді, коли на нього летітиме снаряд!

— Та він такий лінивий, що не зможе навіть злякатися, — сказав Боря Тетюєв. — Ардаб'єв, правда ж, ти нічого не боїшся?

— А чого ж нам би боятися? От кухню піхота завезла з собою — іуг злякаєшся.

— У вас сухий пайок на тиждень, — суворо промовив Султанов. — Повертайтесь на своє бойове місце. Ви відповідаєте мені за їздових і за коней.

— Єсть повертатися, товаришу сержант! А тільки я свій сухий пайок… Вже від нього тільки концентрат суп-пюре гороховий зостався… Хіба розвести вогонь та зварити?

— Коли ви з'їли свій НЗ, я віддам вас під трибунал! — крикнув йому Султанов. — Нам треба триматися тут тиждень! Ясно вам? Тиждень!

— Та мені що? — задкуючи з вогневої, пробурмотів Ардаб'єв. — Треба тиждень, то й тиждень, А тільки ж як без кухні?..

Якийсь невидимий рух з'явився в повітрі, непомітний, а тільки ледь відчутний, вгадуваний їхніми напруженими до краю нервами, тоді виникло далеке настирливе гудіння, ближче, голосніше — і ось уже високо в небі з'явилася «рама», може, навіть та сама, що по-бандитському напала на караван, розстрілювала жінок і дітей, добивала поранених і втопаючих.

— Всім в укриття! — скомандував Султанов. — Не рухатись! Маскування!

«Рама» довго й спокійно літала над селом, покружляла над самотнім обійстям біля берега річки, зникала вдалині й знову поверталася, визирюючи, нишпорячи і мовби навіть принюхуючись.

— Зараз би сюди пару наших «яструбків»! — зітхнув Боря Тетюєв.

— Ти хотів би мати безплатний цирк? — посміявся з цього Палярус. — Бурхливі аплодисменти. Всі встають і виходять. На жаль, ми зостаємося.

«Рама» нарешті полетіла в степ, і Султанов скомандував зайняти свої місця і ще більше посилити увагу.

— Товаришу сержант, — мало не з слізьми в голосі промовив Грановський, — в мені вже всі нерви… вони просто гудуть… Цього незмога витерпіти…

— Спокійно, Грановський, без паніки, — Султанов підійшов до нього, поклав руку на плече, — ви сильний чоловік, Грановський, з вас багато хто бере приклад.

«Багато» було сказано таким самим тоном, як «батарея» замість «гармата», але Грановський не звернув на це уваги.