Шрифт:
«Ось воно, золото Амвросія…»
«То ясновельможний пан не хоче мати мене за жінку?» — спитала Нікта. Вона стала осторонь товариства і не дивилася на скарб.
Отаман глянув на неї. Козаки прикипіли поглядами до важкого обличчя сотника, жовтуватого від сяйва монет.
«Ти тепер така багата», — посміхнувся Приблуда.
«Половину віддаю на військо, бо наказано Відкупителем та апостолами прощати ближнім і не маю вже зла на кривдників моїх».
Козацтво схвально загуло, лише Лушпак промовив:
«Щедра дівка. Видно, що незле погарцювала на козацьких прутнях».
Ніхто не посмів засміятись. Нікта вибігла з хати.
Отаман повільно обернувся до старшого осавула. Козаки подалися до стін, пригадавши Астраханову погибель. Лушпак дивився в очі Приблуді й не торкався шаблі.
«Це не ти часом, Лушпаче, послав Мандавошку до ляхів? Продав нас?» — запитав отаман, не підвищуючи голосу.
Лушпак зблід і перехрестився:
«Поклянуся на хресті, батьку, й на Святих Образах…»
«Де Мандавошка?» — загарчав Приблуда.
«В село до молодиць, мабуть…» — непевно почав старший осавул, але отаман вже не слухав його і питав товариство:
«Чи бачив хто Мандавошку?»
«Хлопці його шукали, батьку, як Ви й наказували, — відповіли йому, — але не знайшли. Й тутешні хлопи його відучора не бачили».
«Дозавтра, отже, приведе сюди ляхів», — підсумував Приблуда. Кинув монети до скрині й додав:
«Продали нас юди-осавули, хлопці. Пси підскарбія за це-от золото будуть битися як скажені. Залізо гризти будуть… Втрапили ми, хлопці».
Не змовляючись, козаки стрибнули на спину Лушпакові. Старший осавул встиг скинути одного, але інші збили його з ніг, обеззброїли, перехопили мотузкою горло й потягли на розправу. Приблуда лише похитав головою. Ніби прихилений тяжкою думою, розгріб золоті у шкатулці і раптом намацав щось велике. З-під важких кружалець він витягнув двовершковий шкіряний пенал. Ті з козаків, що залишилися, підійшли ближче. З пенала висковзнули неоковирна золота статуетка і шматок пергаменту. Отаман поклав статуетку на стіл, розгорнув хартію і прочитав уголос:
«Сєй болван найдєн людішкамі думнаго бояріна Салтикова Тімофєя Івановіча в зємляной дирє у рєкі Бєрьозовой в горах Уральскіх, в мєстє, нарєкаємом Охтомкою. Зирянє, в мєстє том обітающіє, сказивалі про сєго болвана, что он єсть поганская ідоліща іх дідічєй, прозиваємая Карная. Куміру сєму во врємєна она поганскія жертвовалі, сірєчь скотіну, і людскіє.
Сєго болвана боярін Тімофєй Івановіч отсилаєт в Москву на усмотрєніє і волю пріказнаго дьяка Проворозова Міхайла Юрійєвіча с нарочним чєловєком Павлушкою Ситіним, головою своєю за болвана отвєчающім.
А вєсу найдено в сєм болване 48 золотніков і 3 долі чістаго золота».
Нікта повернулася якраз тоді, коли Приблуда дочитував послання і підпис якогось дяка Івана Прушкіна. Кінський Каштан дріботів за донькою й хилився у низьких поклонах до товариства.
«Простіть, заради Господа Бога, ясновельможний гетьмане й хоробре вояцтво православне, нахабні слова моєї дурнуватої Ніктамени, — заторохтів костоголовий. — Вона ж іще дитина глупа і не розуміє недостойності своєї та віковічної упослідженості знидженого та мандрованого роду нашого…»
Його голосіння перервав страшний крик знадвору.
«З Лушпака-юди шкіру знімають і вогнем припікають м'ясо», — заговорили козаки поміж собою. Хтось нахилився, піднімаючи впалу монетку. Хтось інший потягся до сулії.
Нікта наблизилася до столу й зачудовано подивилась на бовванчика. Її очі немов прикипіли до золотих перс ідола, зіниці стислися у котячі риски, а обличчя застигло і звузилося. Синець на чолі запалахкотів пурпуром. Приблуді здалося, що переляк, захоплення та хижість одночасно застрибнули на чарівне личко доньки костоголового.
«Подобається тобі така пупа [94] ?» — спитав її отаман.
Нікта не відповіла. Повільно, наче переборюючи судому, вона простягла руки до ідола. Її мокрий одяг запарував, а шия вкрилася рожевими плямами.
Каштан теж помітив статуетку і раптом стривожився:
«Звідки?..»
«Від Амвросія зосталося, — посміхнувся Приблуда, все ще милуючись розчервонілою Ніктою. — Певно, привіз серед здобичі московського походу. Цього кумедного боввана московити викопали десь у Ріфейських горах [95] … Тут, — він кинув пергамент на стіл, — пишеться, що це — ідолище тамтешніх дикунів. Карнаєю зветься…»
94
Приблуда використовує спотворене німецьке слово «die Puppe» — лялька.
95
У часи античності та Середньовіччя Ріфейськими горами книжники називали Уральський хребет.