— Спить? — Яра шарпнувся. — Де її охорона?

— А біс її знає. Нагорі, окрім неї, немає нікого. Я перевірила. Чисто.

— Вони якось зв'язані з тим «Агатом»?

— Качаєш інформацію?

— Тобі шкода?

— Ні, мені смішно.

— А у підвалі тобі теж було смішно? Якби не я…

— О, мій визволителю, колись я тебе ніжно-ніжно поцьомаю, обіцяю.

— Сучка.

— Вони — тлуки, раби нижніх чакр. Їх усіх грають втемну. Вони навіть не зрозуміли, кого впіймали. Забирайся звідси, поки ці гобліни не повернулися. ОМ TAPE!

Він почув, як невідома виходить надвір, і різким ривком звільнив свій зап'ясток.

За кілька хвилин він видряпався з клейового кокона, знайшов ніж і вийшов із будинку. Небо світлішало, десь заспівав півень. Тепер йому здавалося, що він втратив останні сумніви щодо свого Шляху. Його Шлях лежав перед ним — ясний, зрозумілий і щедро освітлений Батьком-Сонцем.

Кав'ярня «Кімбо» відчинялася о восьмій ранку. Почеконіус прийшов раніше і тепер переминався біля дверей, час від часу дивлячись на годинника. Рівно о восьмій він мав зустрітися з представником замовника. Сам замовник шифрувався, але його представника Почеконіус добре знав. У колі політтехнологів цього огрядного добродія позаочі називали Свинопотамом. Офіційно він очолював регіональну аналітичну агенцію і добре платив за компромати.

Свинопотама Почеконіус помітив вже тоді, коли той простягнув руку для вітання. Рука була м'якою і вологою. Почеконіуса пересмикнуло від огиди. «Чому всі підлаки такі пітливі?» — запитав він себе, розтягуючи губи у привітну посмішку. За кілька хвилин вони вже сиділи за столиком і замовляли каву. Свинопотам замовив romano. Почеконіус згадав, що в romano кладуть лимонну шкірку, і попросив принести expresso.

Свинопотам вийняв з барсетки шмат паперу і щось підчитав з нього. Потім сказав:

— Замовленнячко специфічне.

— Як завжди.

— Специфічніше, аніж завжди.

— О Господи! — Почеконіус скрушно похитав головою. — Знову кіна в баньках? Сіські-піські?

— Не вгадав, — Свинопотам вдоволено рохнув. — Замовник цікавиться ворожками.

— Ким?

— Замовник вважає, що для впевненої перемоги його політичної сили в нашому регіоні йому необхідна підтримка місцевих майстрів та майстринь магії. Просять скласти повний список ворожок і чаклунів з їхніми точними адресами. Я наголошую на слові «повний».

— Я так бачу, що таки прийшла мода на містику. Скоро поїдемо до шаманів на тренінги… Список має бути по всій області?

— Так.

— Це сотні осіб.

— Напевне.

— Десять тонн.

— Баксів?

— Євро.

— Ну, батєнька, ви заломлюєте! — Свинопотам картинно розвів руки. Офіціантка якраз поставила перед ним romano. Шматочок лимонної шкірки стирчав із філіжанки, наче жовтий свинячий хвостик.

— Багато ворожок і чаклунів себе не афішують. Треба наймати людей з контори. І то не усяких «панів майорів», а лише тих, котрі в темі. Це коштуватиме грошей.

— Шість.

— Дев'ять. Це остаточна ціна. Тільки для тебе.

— Добре, я пораджуся.

— Авжеж, порадься.

Вони ще задля проформи поторгувалися, але Почеконіус не вступався. Він був упевнений, що ніхто, окрім ФПП, не візьметься за виконання такої екзотики. Потім Свинопотам розповів свіжий київський анекдот і відкланявся. Почеконіус якийсь час дивився, як той віддаляється, широко крокуючи і розмахуючи дорогим шкіряним портфелем. Замовлення Почеконіусові не сподобалося. Воно містило в собі щось таке, чого він не міг до кінця второпати. Від такого замовлення тхнуло війнами нічними і підземними. Тхнуло найглибшими коморами тої Темряви, якої він не хотів знати.

У давні часи Яра, Міта і Боб облаштували собі ничку в порожнині старого муру, що колись відділяв військову частину від міської території. На місці ангарів, плаців і казарм вже давно побудували торговельні центри і багатоповерхівки, але старий мур пережив епоху будівельного буму. Хоча з боку новобудов до нього приросло свіже гроно бетонних гаражів, розкішна дубова алея, що тяглася вздовж муру зі сторони міста, як і за старих часів рятувала перехожих від літньої спеки.

Порожнина була замаскована ретельно припасованими цеглинами. Масивний куб трансформаторної підстанції прикривав цю частину муру від сторонніх очей, і витягти вміст сховку можна було навіть удень. Мітелик втиснувся між муром і підстанцією, відгорнув пропахле сечею сміття і ножем розколупав замазку між цеглами. Потім витягнув чотири цеглини.

Він навіть не здивувався, побачивши за цеглинами згорток. Вийняв його і почав розгортати пластиковий пакет.

— Міг би мені передзвонити, — почув він за спиною голос Одноокого і від несподіванки розірвав пакет. Усередині був ще один, обмотаний скотчем.