— За кілька днів вас, шановний, запросять до Резиденції, — повідомив Паладинові Страж. — Вам треба підготуватись. Рада, звичайно, захоче отримати максимум інформації про «гостю» і «невідомого». Факти, а не припущення. Якомога більше достовірних фактів. Окрім того, від вас, швидше за все, зажадають пояснень, чому, отримавши інформацію про «гостю», ви відразу не задіяли професіоналів, а доручили контакт із нею людям з клубу. Враховуючи усі ваші провали, розмова для вас не буде легкою, і я не збираюся знов виконувати роль вашого адвоката. До речі, я читав ваш звіт про контакти з Полковником. Якщо я правильно розумію, ви вважаєте, що він стає дедалі більш некерованим?

— Він якнайкраще підходить під ваше, Страже, визначення націоналіста, котрий мріє отримати для свого етносу лідера жрецького рангу і створити свою імперію. Він ідеаліст.

— Що ж, по-вашому, потрібно для того, аби найближчим часом тримати його і очолюваний ним підрозділ під нашим контролем?

— Гроші.

— Гроші? Ви щойно назвали Полковника ідеалістом.

— В Україні навіть ідеалісти люблять гроші, — посміхнувся Паладин. І додав: — Якщо, зрозуміло, гроші чималі.

— Vabene [27] . А окрім грошей?

— Він ненавидить східних.

— Це добре.

— Але, якби не було східних, він би ненавидів нас.

— Це знов припущення?

— На жаль, ні. Цим, до речі, я й збираюся пояснити Раді, чому не віддав Полковникові «гостю». Він і так забагато знає, — Паладин зробив паузу і після затяжки додав, з підкресленою чіткістю артикулюючи слова: — Забагато знає, як для ідеаліста і потенційного союзника «третьої сили».

Страж подивився на рудого. Той примружив риб'ячі очі. Страж пожував своїми виразними романськими губами і сказав:

— Маємо проблему.

Паладин промовчав. На останній третині своєї еволюції сигара набула цілком божественного смаку.

[Хутір гніздюка [28] Реви при Сербинському полі, напроти Ізученкового байраку біля Полтави, третя година сполудня 24 червня 1673 року]

Пишний козак на вороному коні перестрибнув рогатку, в'їхав до двору, загарцював коло кринички, розганяючи кутами-підклітями курей і підсвинків. Курячий гармидер видобув з хати старшу жінку.

— Бог вам на поміч! — привітав її козак, зістрибуючи з коня. Дзенькнули накладним сріблом шабельні піхви. Хляснули адамашкові шаровари. Блиснув золотий перстень з круглою перською бірюзою.

— Дай Боже й тобі, — жінка дивилася на приїжджого красеня із недобрим очікуванням, витираючи руки грубою димкою [29] . Гість, видно було, відірвав її від хатньої роботи. — Як із добрими вістями, козаче, то до хати просимо.

— Вісті тепер усі недобрі, хазяйко. Страшуся я, що за такі мої вісті ви мені й чарчинки націдити не схочете.

— Ще й порогу не перейшов, а вже про страхи та чарку? Та ще й перед Розгарами! [30] Який герцовник! — невесело посміхнулася жінка. — Ти чий такий будеш, вістуне?

— У товаристві Харком кличуся, сотного Івана Кувтиненка старший син. Записаний джурою до отамана Івана Димитровича [31] .

Почувши отаманове ім'я, жінка ще більш спохмурніла.

— Давно вже до нас Сіркові башибузуки не їздили. Певно, врікли нас злі люди, — вона прочинила двері і грізно подивилася на сотникового сина: — І що, козаче? Так і підмітатимеш дідинець [32] шароварами?

Джура ображено здвигнув плечима, зайшов до тісних сіней, познімав з себе коштовну зброю, якої виявилося чимало; потім, зім'явши в руці високу шапку, перевальцем зайшов до світлиці. За столом, заставленим мисками і шапликами, сиділи дві малі дівчинки і молодка. Харко привітався і присів на ослінчик напроти образів.

— Марто, заклич сюди Петра, — наказала хазяйка молодці. — Скажи, що Сіркового чорта по його душу принесло.

— Але й добрі ж ви на слово, хазяйко… — похитав головою джура. — Чортом мене до сьогодні лише басурмани називали.

— Усі ви сатанаїлові діти, — стара так гримнула мисками, що малі заховали голови під стіл. — Мій Василь, царствіє йому небеснеє, теж гасав степами-лісами, як скажений дідько. І нащо? До якого такого скарбу догасався? Поклав дурну свою голову за твого Сірка, прости Господи, а я тепер… — махнула рукою, відвернулася від козака і зашепотіла молитву до образу Святої Помочі.