— Я стану відступницею?

— Ти станеш жрицею ковену Курана. Коли той друг Одноокого, якого ви впіймали, досягне рівня ягина-чели [117] , ви станете парою.

— Першою?

— Ні. Першою парою стануть Верховна Жриця Аратара та її Старший Ягин.

— Хто він?

Шангар промовчав. Софія — за звичкою — торкнулася його свідомості, але знайшла там лише мовчазну порожнечу.

— Вибачте, Владико, — прошепотіла вона.

— Вибачаю, але більше такого ніколи не роби. Я вимагаю поваги, жрице.

— Я ваша рабиня, Владико.

— Тоді виконуй мою вимогу.

— Я слухаю, Владико.

— Звільни друга Одноокого. І приведи його до мене.

— Буде зроблено, Владико.

— Ти щось хочеш мене запитати?

— Так, Владико.

— Запитуй.

— Чому там, біля вокзалу, не було істинного Майстра Кадоша?

— Тому що справжньогоМайстра в Ордені наразі немає. Це одна із найбільших орденських таємниць. Я здогадався про неї вже давно, а сьогодні моя здогадка підтвердилася. Той, кого в Ордені титулують Майстром Зброї і Кадошем Кадаверфером — звичайний Страж. Я зупинив його серце.

— Він не Дракон?

— Ні. Дракон тепер не має тіла.

— Отже, мені пощастило, Владико.

— Так, — погодився Шангар. — Тобі страшенно пощастило, жрице. Якби на місці того Майстра-Стража був істинний Майстер-Дракон, я б не зміг тебе врятувати. І ніхто не зміг би.

— Але, Владико, ковен Тага шукатиме мене для помсти.

— Якщо тебе й шукатимуть, то на твоєму боці буде Куран. Сила проти Сили: це справедливо… А тепер час виконати мою вимогу: звільнити друга мого покійного найманця.

Майбутня жриця ковену Курана поцілувала руку Вигнанця, підвелася з ослону і майже побігла парковою алеєю. Шангар не дивився їй услід. Він знову шепотів мантру.

Печерний храм північніше Нішапуру був збудований у незапам'ятні часи ковеном Шріли. В Індії, де мирно співіснували дві тисячі повнокровних магічних ковенів [118] , цей храм не був ані найбільшим, ані найдавнішим. Але в нього була своя особливість. Ковен Шріли вже півтори тисячі років добровільно виконував роль посередника у перемовинах ворогуючих магів. Печерний храм під Нішапуром був тим місцем, де таємно зустрічалися верховні володарі містичних згромаджень. Сюди часто навідувалися Вищі з Тибету, а секретна бібліотека храму містила детальні записи про стародавні суперечки та домовленості ковенів, орденів, ієрархій і магічних кланів. Подейкували також, що один із наймогутніших Жезлів Сили зберігався у ковені Шріли, але мовчазні ягини у мантіях кольору шавлії ніколи не підтверджували і не спростовували цих пліток.

Одного серпневого вечора, коли прохолода повернулася до храмового порталу, біля нього зупинилася кавалькада дорогих автівок. З них вийшли люди поважного віку, одягнені у європейський одяг. Жерці ковену Шріли зустріли їх з підкресленою повагою і зі співами провели до таємної зали на другому підземному поверсі храму. Цю залу захищали від цікавих очей і вух могутні закляття і пильність жерців-охоронців. Перед дверима зали Старший ковену Шріли перепросив і повідомив прибульцям, що вони повинні залишити магічні предмети, комунікатори, записувальні пристрої і зброю за межами таємного святилища.

Приїжджі склали до великого ящика свої мобільники, стилети, кинджали і такі химерні речі, на які жерці храму намагалися не дивитися, щоби не осквернитися. Потім Старший уважно подивився в очі кожному із гостей. Що він там побачив, жерці не знали, але всіх прибулих провели до зали. Там заздалегідь поставили шість вкритих різьбленням дерев'яних тронів. Запрошуючи до трону чергового гостя, Старший називав його титул. Біля входу сів зморщений бородатий дідок, якого Старший титулував «Віщим ковену Алатара». Напроти нього зайняв свій трон сивочолий величний Коммодор Ордену Істинної Золотої Зорі. Трони зліва від Коммодора зайняли темношкірий Великий Обраний Ієрофант Місру [119] і Старший ковену Тага, схожий на актора, якого загримували для виконання ролі Чингісхана. По праву руку від нього сіли Старший ковену Шріли і Вигнанець Шангар.

Коли владики зайняли трони, молодші жерці Шріли обійшли залу, співаючи пісні й обкурюючи її пахощами. Свіжі запахи сандалу і мирри змішалися із тисячолітніми ароматами храмової зали. Замикаючи коло, жерці проспівали особливу Мантру Примирення. Потім вони залишили залу і запечатали її двері іззовні храмовою печаткою.

Владики тричі прошепотіли молитву до Бога Ганеші [120] , якому давні будівничі присвятили храм. Вшанувавши Ганешу Мудрого, владики занурилися у самоспоглядання. Тишу першим порушив Старший ковену Шріли Рамачакра, який у цій залі був арбітром і хранителем Традиції:

— Ми зібралися у місці священному, чистому, віддаленому від зла і невігластва в ім'я Бхакті для вирішення суперечки, що виникла між давнім і визнаним Орденом Істинної Золотої Аврори та древніми шанованими Жрецькими Колами Шляху Тага і Шляху Алатара. Орден, представлений тут сімдесят шостим Коммодором Владикою Жаном-Клодом Деспер'є вимагає, щоб названі Кола — представлені тут Владиками Навіном Царьовим і Жиргалом Очигиновим — припинили самовільно відроджувати Жрецьке Коло Шляху Курана і віддали на збереження нейтральній стороні Жезл Сили, відомий нам під іменем «Камінь Богині Бау». Що можуть відповісти Владиці Жану-Клоду Владики Навін і Жиргал?