Шрифт:
«Нехай пребуде з тобою, о Великий Драконе, благословення Повзучих Отців!»
«І з тобою, Жрице».
«Дай мені ім'я, Червоний».
«Коли ми володітимемо Каменем, Богиня сама дасть тобі ім'я. Це її право. Нехай Духи Повзучих Отців вбережуть мене від порушення прав Богів».
«Я вже колись володіла Каменем, але чомусь не отримала імені. Тепер я для Богині відступниця і ворог, вона не дасть мені імені».
«Складні, заплутані шляхи Сили; і майбутнє не приходить звідти, звідки його очікують».
«Тоді я сподіватимусь, Червоний».
«А я чекатиму, Жрице».
Замість епілогу-ІІ. Монастир Цутрул Пхук. Західний Тибет. Ранок
Хмара, що цілу ніч висіла над перевалом Дролма Ла [130] , сповзла на півкілометра нижче і впустила до свого лона біле сонячне сяйво. Від цього навколишні скелі стали густо-гірчичними, тіні від гострих граней сховалися і все навкруги набуло обтічності та зримої благості. Особливо благими стали древні споруди монастиря. Здавалося, білі тіні святих архатів стали над його брамами, охороняючи чисте місце від підступних демонів.
130
Перевал Дролма Ла — знаменитий перевал на шляху прочан навколо святої гори Кайлас (Тісе). Висота перевалу — 5630 м.
Біля потрісканої ступи, в котрій зберігався шматок одягу просвітителя Падмасамбхави, на круглому камені сидів старий лама у потертій куртці. Його високий сан можна було визначити лише за крихітним мідним чайничком, припасованим до пояса. Очі лами, оточені багатьма колами зморщок, дивилися через ущелину, туди, де пасма туману вже відступали перед світловими лезами переможного Сонця. Лама прийшов здалеку: на його червоно-жовтому взутті осів пил гірчичного кольору.
За кілька кроків від старого на глиняних ослінчиках сиділи Шангар і Аратара. Між ними трьома йшла повільна бесіда, нечутна для людських вух. Довгі смуги немислення відділяли одну думку від іншої, як і личить таким співрозмовникам, котрі невипадково зустрілися посеред Вічності.
«Люди живуть недовго, володіючи нетривким різновидом живого, — міркував старий лама. — А Камінь, наскільки я можу бачити, створювали для істот, здатних, не змінюючи плоті, прожити тисячу земних років».
«На наше щастя», — промайнула між співрозмовниками коротка думка Шангара.
«Щастя? — перепитав лама. — Якщо ви розумієте цей образ як щось близьке до того, що я називаю «випадком», тоді нехай воно зветься щастям. Я не проти».
«Камінь приносить не лише зло», — обережно зауважила Аратара. Ментальна графіка її образів була не такою чіткою, як у Шангара і лами, але достатньо впевненою для її віку. Вона дивилася на старого ламу, намагаючись не пропустити жодного поруху його обличчя.
«Хіба я мислив про якесь «зло»?» — у думках лами промайнуло щось подібне до здивування.
«Вона, Владико, мала на увазі певне неблагодатне спрощення існуючого, яке можливе через, скажімо, примус, dig [131] , або ж підкорення одних істот іншими», — пояснив Шангар.
«Властиво, Камінь не лише спрощує. Ті, хто створив Камінь, мислили світ на кілька рівнів складніше і тонше, аніж мислимо його ми. Навіть складніше, аніж мислять його наші Боги. Вони мислили одночасно через усі можливості, а не через послідовне протиставлення або погодження протилежностей на штиб соншин [132] чи «добра-зла». Ті могутні творці мали незбагненний досвід у замисленні й продукуванні речей, здатних перетворювати перше різноманітне в інше різноманітне. Але, мабуть, навіть такі проникливі сущі не могли усього передбачити. Сутність Каменя, яку ви називаєте Богинею, за тисячі років теж змінилася під впливом тих, хто розмовляв з нею у нашому світі і в світі Червоної Зірки. І я дозволю собі припустити, що для виконання свого первісного завдання Богиня повинна була час від часу спілкуватися з тими, хто дав їй життя, повертатися до отчого лона. Але його, того лона, вже немає. Його не існувало вже тоді, коли Камінь блукав між зірками і проходив крізь Пенсту [133] і дітей Пенсти, наближаючись до нашого світу. І первісну сутність Богині, на мою думку, спостигли у тих мандрах незворотні зміни».
131
Dig — діг, осквернення (тибетський бонський термін). Цим словом також позначається особливий різновид недружніх демонів.
132
Соншин — життя-смерть.
133
Пенста (Спенішта) — небесний вогонь.
«Кажучи про творців Каменя, ти кажеш про Повзучих?» — спитав Шангар.
«Я не кажу того, у чому не маю певності, я не примножую незнання-авідьї».
«Але, згідно з давніми текстами, саме Повзучі були найдосвідченішою й наймудрішою з рас нашого зоряного острова».
«Ніхто не знає чогось певного про речі, які віддалені від нас такою незмірною безоднею часу, котру важко і некорисно уявляти навіть підготовленій людині. Спроби такого уявлення шкодять чистоті свідомості. Тільки діамантова свідомість божеств — Дорже Ше — пізнає ці глибини безболісно».
«Але, Владико, існувала ж Книга Оріона».
«Ти читав її?»
«Ні».
«А хто її читав?»
«Ті прадавні святі архати, які написали Книгу Печер і Книгу Розгалужень».
«Вони, безперечно, були найвідзначенішими у своїх поколіннях, але вони залишили нас і рушили до Порожнечі вже дуже давно. Так давно, що навіть безсмертні не пам'ятають кольору їхніх очей».
«Але ж вони не могли свідчити про неіснуюче».
«Вони, Шангаре, не залишили для нас ніяких певних знань про мудрість людей з Оріона. Нічого певного не залишили. Тільки легенди і вказані місця Сили, на які, за тими легендами, сідали зоряні човни могутньої раси Тристатевих. А от ті, хто відвідував наш світ триста років тому, люди Раху [134] , не знали ані про Повзучих, ані про людей з Оріону. Вони привезли нам овочі великої мудрості й великі застереження, але нічого не повідомили про небезпеки, які буцімто причаїлася у мандрівних камінцях».
134
Раху (Шетра, Сатра, Арпікран) — легендарний світ, населений високорозвиненими гуманоїдами, який деякі метафізики і ясновидці вважають четвертою або шостою планетою червоної зірки спектрального класу М9 Епсилон Ерідана.
«Але щось таки причаїлося у Камені Бау», — у цій думці Шангара пульсував темно-червоний неспокій. І лама, відчувши колір і напруження, ледь помітно хитнув головою. Після довгої паузи він припустив:
«Я дозволю собі поміркувати над тим, що ті, котрі створили Камінь, мислили не лише про війни і примуси, але й про втіхи».
«…?»
«Камінь може бути й річчю для задоволення. Предметом для такої втіхи, джерело, значення і перебіг якої нам майже неможливо зрозуміти».
«Розвагою?» — Шангар одночасно створив образ і промовив уголос.