Шрифт:
— Свят, свят! — Абрекова хотіла піднести руку, щоб перехреститися, та хтось ззаду миттю схопив, зв'язав їй руки, вона оглянулася й зів'яла: в самому кінці чорного підвалу засвітилася ще одна свічка. Там, біля колеса, стояли два кати у червоних каптурах, у стіну вбиті кільця, із стелі звисав гак, на помості — колодки, кліщі, ножі...
— Я вірю, що ви щиросердечно у всьому зізнаєтесь, Абрекова, — мовив війт. — Усім відомо, що ви хіромантична, а всіляка ворожба і зв'язане з нею провидство, окрім лише церквою освяченого пророцтва, надихається диявольською силою. Ви зізнаєтеся в тому, що єсьте хіромантичкою?
— Так, паночку, я ворожила з руки, бо не мала-м за що жити, коли мені через ті нечестиві листки заборонили продавати на Ринку м'ясо.
— Ось бачите, ви поволі самі розмотуєте клубок, ми підходимо до головного. Про нечестиві листки і річ. Чим пояснити, що протягом довгих років наші famuli civitatis [63] не зуміли ні разу спіймати злочинця, який вивішував над вашим вікном протипанствові листки до дешпектів волаючі?
— Я й сама не раз про це думала. Та хіба я рада була тому содомові, який чинився щоранку під моїм вікном? Та через нього я втратила і хліб, і спокій, і сон...
[63] Поліція, ціпаки (лат.)
— Розв'яжіть їй руки, — сказав священик, — вона легко зізнається. Лише не хрестися, жінко гріхоблудна, це ще більше свідчить проти тебе: диявол, щоб обманути легковірних, часто вдається до хрестового знамення... То ти згодна з тим, що нечестиві особи, які запродали сатані свої душі, наклеювали ті листки і вимальовували на них лиця достойних мужів міста і осіб священних, надаючи їм бісівських прикмет, як роги, хвости, копита...
— Хіба ж я знаю, святий отче?
— Знаєш, відьмо! — гримнув війт кулаком об стіл. — Чому ж бо не появлялись ті листки в інших місцях, тільки над твоїм вікном? Розкажи чесно судові про твою спілку з дияволом!
Абрекову облило холодним потом: кошмарний сон продовжується або ж, не дай господи, отой нічний жах відбувався насправді... Впала на коліна, заридала:
— Я нічого не знаю, нічого не знаю, про дияволів, я позавчора в церкві була!
— Містре, — звернувся війт до ката, — дійте згідно з правом.
Підручний кат потягнув Абрекову в кінець підвалу, здер з неї кофтину, розірвав сорочку, головний кат підніс свічку до пахви, пронизливий вереск вдарився об склепіння.
— Ну, то що зараз скаже Абрекова? — спитав війт.
— Нічого не знаю, нічого не бачила, в церкві була-м позавчора, — плакала жінка.
— Містре, дійте згідно з правом.
Кати здерли з Абрекової спідницю, оголили її тіло, занесли в нішу шириною у два зрости, ноги прив'язали до кільця, вбитого в одну стіну, а руки до другого — в протилежній стіні, шнури закинули на блоки й почали натягувати. Знову нелюдський зойк і просьба:
— Відпустіть, усе скажу! Я літала цієї ночі на шабаш! Писар швидко записував зізнання, війт допитував:
— Де відбувався шабаш?
— На Кальварії...
— Як добралася туди?
— На мітлі...
— Сама?
— З чортом...
— Ти впізнала в ликах нечестивих хоча б одне знайоме обличчя?
— Ні.
— Містре, дійте згідно...
— Не треба, не треба! — скрикнула Абрекова. — Я впізнала...
— Хто то був?
— Архієпископ Соліковський...
— З неї говорить сатана! — схопився священик.
— Я кажу те, що бачила уві сні...
— То був не сон! Ти відьма і знаєш тих, хто розвішує листки над твоїм вікном!
— Я нічого вже не знаю — де сон, а де ява... Мені здавалося... Я бачила за пнем сатану, він мав обличчя нашого архієпископа...
— Припекти їй нечестивий рот!
...Кати відливали Абрекову водою: сатана ж хитрий, він іноді позбавляє спійману відьму життя, щоб суд не дізнався правди.
— Ну, кого ти бачила? Назви хоч одне ім'я з тих, твоїх, — з Руської. Ти бачила Рогатинця! Кажи: бачила сеньйора схизматицького братства Юрія Рогатинця!
— Ні, — вистогнала Абрекова. — То був таки Соліковський.
— Втопити відьму! — оголосив вирок війт. — Чи, може, ще хочеш щось сказати?
Абрекову відв'язали, вона підвелася й прошепотіла спеченими губами:
— Якщо б мене судили справжні чорти, то вирок був би справедливіший... Ви бачите, Христос відвернув .голову...
— Говори голосніше, — прикрикнув війт. — Ти хочеш сказати, що бачила, як Рогатинець або хтось з його братії розвішував листки? Скажи це, і ми відпустимо тебе на волю.
У голові Абрекової в цю мить — може, то від болю, — все дуже чітко прояснилося, і вона зрозуміла те, над чим і не задумувалась досі: давно-предавно належить, хоч і не записана, до русинського братства, яке воює з цим злочинним кодлом. За Рогатинця питаєте, щоб у протоколи занести моє вимушене зізнання? А потім і його сюди... А потім усіх... Доле ж моя нещаслива, а я донині не могла зрозуміти, чому Гізя пішла за Юрком...