Ансонові очі палали люттю.

— Нічого подібного ніколи не було!

Із співчуття до свого вкрай збентеженого вчителя Брейд вирішив змінити тему розмови і повернувся до питання, порушеного, на початку зустрічі.

— Якщо ваша ласка, докторе Кінскі, я все ж хотів би почути, як ви оцінюєте перспективи синтезу альдостерону, — сказав він.

— Буде видно, буде видно, — нервово задріботів Кінські. — На мою думку, перспективи непогані, хоча ви, оскільки я знаю, цілком протилежної думки.

— Протилежної? Чому? Я ж майже незнайомий з вашою методикою.

— Я мав на увазі вашого аспіранта, — обличчя Кінські автоматично прибрало сумного виразу. — Я так шкодував, коли довідався, про трагедію.

— Тут уже нічим не зарадиш, — тихо сказав Брейд. — Але з моїх аспірантів ніхто не мав дотичності до синтезу альдостерону.

Тепер уже Кінські здивувався:

— А загиблий? Як пак його прізвище… Нойфельд. Він був непохитно переконаний, що за моєю методикою годі одержати альдостерон. Страх самовпевнений молодик. Випалив мені це прямо в живі очі.

— Ви знали Нойфельда? — вигукнув Брейд. — І розмовляли з ним?

— Певна річ. На торішньому з'їзді Товариства американських хіміків у Атлантік-Сіті.

— Тепер пригадую: він їздив туди. Я ще тоді домігся, щоб витрати на цю подорож відшкодувати з фондів кафедри. Але він і словом не обмовився про зустріч з вами.

Кінскі зневажливо пирхнув.

— Мабуть, не надавав справі такої ваги, щоб згадувати про неї. Він підійшов до мене після виступу, відрекомендувався і категорично заявив, що я не здійсню успішно синтезу за моєю методикою. Не вважав за потрібне бодай пояснити, що, на його думку, було в ній хибне. Фактично, він обізвав мене в живі очі дурнем. Минув уже майже, рік, а я ніяк не можу забути цього. До речі, Брейде, а що буде з цією роботою тепер, коли його вже немає?

Цікаво, був це виплід Брейдової розбурханої уяви чи в очах Кінскі справді спалахнула іскра цікавості, коли він ставив це запитання?

Хоч би що там було, запитання заскочило його зненацька і примусило на якийсь час замислитись. Брейд глянув на Кінскі, відтак перевів погляд на Ансона. Старий міцно стис бліді сухі вуста, наче під гнітом образи, що осіла в пам'яті з часу їхньої останньої розмови на цю тему.

Що ж мені відповісти, вагався Брейд.

— Бачте, докторе Кінскі, — почав Брейд ухильно. — Я просто ще не мав часу на щось зважитись…

Але Ансон сердито урвав його:

— Він надумав продовжувати Нойфельдову роботу. І зауваж, Кінскі, всупереч моїй думці! Певно, я зовсім постарів, бо у давнину мої хлопці слухалися моїх порад.

— Нічого не вдієш, — знітився Кінскі. — Усі ми старіємо.

Запала мовчанка, ніякова й прикра для всіх трьох. Аж ось Кінскі підвівся і почав прощатися:

— Радий був зустрітися з вами, докторе Брейд! Якщо завітаєте в мої краї і матимете трохи часу, неодмінно заходьте, будете бажаним гостем.

— Дякую за запрошення. — Брейд потис руку Кінскі.

— Ага, Брейде, — в голосі Ансоновім ще виразно відчувалось роздратування, — я ще прийду сюди о сімнадцятій годині, щоб обговорити тематику лекцій з питань безпеки праці. Точно о сімнадцятій.

— О сімнадцятій, — луною озвався Брейд. Це так прикметно для Кепа — показати, що його анітрохи не цікавить, чи звільниться Брейд від справ у цей час.

— Коли Кеп каже о сімнадцятій, — докинув Кінскі, — це означає о сімнадцятій нуль-нуль. Чи він уже змінився?

— Анітрохи, — відказав Брейд.

Гіркота й жаль охопили Брейда, коли він залишився сам-один. Він втратив батька, навіть гаразд не усвідомлюючи, що той у нього є. Бо хіба Кеп Ансон не був йому в певному розумінні батьком?

Він лише тепер це зрозумів. Тепер, коли побачив Ансона поруч із його старшим сином, яким можна пишатись, який уславив його, а давніше виконував усе, що йому скажуть, і навіть тепер готовий дати спустити з себе шкуру, якщо так звелить капітан корабля.

Що ж до Брейда — то він син нікчемний, намертво прикутий до своєї роботи, та й ту, зрештою, повинен от-от втратити. А на всі намагання бідолашного Кепа якось схилити його до зміни напрямку досліджень відповідає лише впертою відмовою.

А неборака Кеп! Хоча він відійшов від справ у зеніті слави та популярності, а проте так страждає тепер від непевності. Тож і покладає всі надії на свою книжку.

Доріс повертається до мене, розмірковував далі Брейд. Але решта все вислизає з рук. Мій аспірант загинув. Дослідження, на які він, Брейд, покладав надії, виявились підробкою. Посаду майже втрачено. А тут ще й Кеп Ансон… Мій батько мене теж не любить, з гіркою іронією подумав він.