Тут сторож Аренкау, підпливши на шлюпці, і вбив його з рушниці.

При вході в протоку височить чорний скелястий мис. Недалеко від нього в Карське море впадає невеличка тундрова річка. В гирлі цієї річки і стояла хатина мисливця Тимофія Дулепіна.

Тимофій оселився тут незабаром після повернення з Великої Вітчизняної війни. Раніше він проживав на узбережжі Югорського Шару і добував хутрових звірів. Під час війни дружина і діти Дулепіна, евакуюючись, потрапили під вороже бомбардування і загинули.

Прийшовши з фронту, Тимофій не захотів залишатися на старому місці, де все нагадувало йому про трагедію сім'ї. Правління колгоспу дозволило йому переїхати в новий промисловий район, який недавно почали освоювати.

Район на річці був багатий і на песців, і на морських звірів, і на червону рибу — гольця. Всього тут було чимало. Тільки працюй, не лінуйся.

І Тимофій не лінувався. У заметіль і мороз їздив на собачій упряжці в тундру, ставив капкани і ловив песців, влітку стріляв у протоці тюленів, морських зайців, а восени, коли голець після жирування річкою повертався з моря в озеро, Тимофій заготовляв рибу.

Роботи вистачало на цілий рік. Тільки місце було ще глухе, не обжите. Ні з ким поговорити, порадитися. Щоправда, Дулепін мав радіоприймач, але хотілося поговорити з живою людиною. А де вона? Навкруги тундра, горби, сотні озер та море. Рідко хто заходив до Тимофія, особливо довгої полярної ночі. Та й улітку гостей бувало небагато. Хіба що заверне іноді звіробійна шхуна, щоб запастись прісною водою, чи ботик, що потрапив у шторм, заскочить сюди відстоятись у гирлі річки. Навіть судна, які з вантажем йшли на Схід, і ті обминали прямий шлях через протоку. Остерігаючись підводного каміння — валунів, вони круто розверталися біля мису і міняли курс.

— Ех ви, швабри, боїтесь? — гукне, бувало, Тимофій навздогін суднам, махне з досади рукою і піде в хатину.

Зате Тимофій безмежно радів, коли приїжджав до нього на літні канікули шістнадцятирічний племінник Андрійко. Тимофій не знав тоді, як і розважити гостя. Вчив його стріляти гусей на льоту, ходив з ним у тундру шукати свіжі песцеві нори. А коли в норах появлялись щенята, вони носили їм підгодівлю.

Андрійкові подобалась дядькова професія; Особливо захоплювало його полювання на великих морських звірів. Попливуть човном до мису і дивляться, чи не появиться де-небудь вусата голова. Доводилось іноді і страху зазнати. Морське мисливство — справа нелегка, а часто і небезпечна. Все може трапитись. Ледь загаєшся — і не збудешся лиха.

Одного разу пораненого моржа понесло вздовж протоки морською течією на підводне каміння — валуни. А в таких місцях під час припливу і відпливу завжди вир шаленіє, крутить…

Не встигли мисливці опам'ятатись, як їхнього човна втягнуло потоком між валунів, закружляло і перекинуло. Добре, що Тимофій та Андрійко — чудові плавці, і берег близько, а то потрапили б акулам на обід. Та й то, як кажуть, просто пощастило їм, випадково не загинули.

Оті валуни Тимофієві — як сіль в оці. Ні кораблям, ні човнам повз них не пройти.

— Бодай вам, осоружним, усе зле! — лаяв Тимофій валуни.

Зовсім несподівано наприкінці літа в протоку зайшло гідрографічне судно і кинуло якір навпроти Тимофієвої зимівлі.

У цей час Дулепін стояв у човні, навантаженому кілками. З ним був і племінник. Час від часу Андрійко подавав дядькові кілки, а той важкою березовою кувалдою забивав їх у дно річки. Вони будували пліт через річку.

Ця немудра споруда нагадувала собою стіну з півметровими проходами між кілками. Посередині плоту були ворота. Коли йшла риба, в ці ворота спускалась сіть, а її бокові крила натягувались і вертикально притискались до стінки плоту. Стінка, звичайно, не повністю перегороджувала дорогу рибі. В прибережній частині річки залишалась невеличка прогалина, і через неї чимало гольця заходило на зиму в озеро.

Помітивши на рейді судно, Тимофій припинив роботу.

На судні вже тріскотіли лебідки, скрипіли підйомні стріли, грюкали кришки трюмів. Згодом матроси спустили за борт моторний вельбот з карбасами. Почалося вивантаження.

Години через дві на березі громадились дерев'яні балки, товсті колоди, бруси, дошки. Поруч лежали ломи, залізні скоби, болти й білі балони. Осторонь від них стояв у спеціальній упаковці ящик вибухівки з написом: «Надзвичайно небезпечно!»

Ці ящики відразу ж забрав швидкохідний катер і помчав з ними в протоку. Разом із звичайним вантажем судно привезло Дулепіну з факторії продукти: борошно, масло, цукор; з колгоспу — тару, порожні бочки для засолу риби, а також невеличкий моторний човен.

Останній вельбот з кунгасом доставив на берег трактор-тягач з металевими саньми-волокушами. Тягач уже був на ходу. Ледве доторкнувшись до землі, він кілька разів чмихнув, кашлянув і загримів гусеницями. Весь будівельний матеріал почали перевозити трактором на мис.

Як тільки перевозка закінчилась, теслярі взялися будувати маяк. Вони робили на балках різні пази, виступи, вирізи. Потім балки ставили на кам'яний фундамент і скріплювали поперечинами. Для більшої стійкості поперечини прибивали не паралельно одна одній, а навхрест.