Джеймі, схвильований розповіддю, навіть забув про біль у грудях і сів.

— А що було потім? — спитав він хрипко.

— Собаки зупинили ведмедя, — повів далі Авасін, — але я знав, що надовго затримати його вони не зможуть, що за кілька хвилин він порішить їх обох. Тоді я побіг назад, але ведмідь навіть не глянув у мій бік — гадав, мабуть, що від мене йому не загрожує ніяка небезпека. Наблизившись, я почав стріляти з лука. Перша стріла, напевно, влучила йому в лапу, але він навіть не почухався.

А потім він з розмаху зачепив лапою Еюскімо, і вона підлетіла в повітря, мов сніжка, а коли впала, то ще три рази перекинулася. Тоді Ікло зовсім оскаженів. Він вчепився у ведмедя ззаду й просто завис на ньому. Я тим часом випустив усі стріли й у відчаї не знав, що робити далі, коли раптом з'явився ти.

Ну, а потім уже все було просто. Я вихопив з твоїх рук рушницю й відкрив вогонь.

Хоч який дужий був цей ведмідь, та встояти перед кулями він не міг. Він опустився на передні лапи, кинувся був до мене, та нараз зупинився, начебто здивований, і повалився на сніг.

Оце, власне, і все. Якби Еюскімо не була поранена, а ти — непритомний, я б, мабуть, зомлів. Але я знав, що мушу доглянути тебе й собаку, а тому, коли трохи заспокоївся й перестав тремтіти, розпалив багаття. Потім мені ще треба було оббілувати ведмедя. Якби він захолов і промерз, то шкуру з нього вже неможливо було б зняти. Я її зняв тільки з одного боку, бо не подужав перевернути його на другий.

Вранці Джеймі почувався так, наче в легені йому встромили розпечене залізо, але дихалося йому вже легше, і він сказав, що може повертатися додому. Авасін закидав ведмежу тушу вирубаними брилами снігу, потім поклав на санки Еюскімо (бо сама вона йти не могла) і запряг у них Ікла.

Повільно, щоб Джеймі не доводилося дихати над силу, вони рушили додому.

Надвечір хлопці були вже в хатині. Авасін поклав Джеймі в ліжко, потім перев'язав рани Еюскімо. Життю лайки не загрожувала небезпека: вона відбулася великим садном на спині й двома глибокими ранами на стегні.

Через тиждень Джеймі вже знову дихав нормально, кольки в грудях припинилися. Еюскімо теж незабаром очуняла, хоч якийсь час у неї ще погано згиналися задні лапи.

А коли Джеймі нарешті почувся впевнено на ногах, вони з Авасіном впрягли в санки Ікла, самі впряглися в лямки і подалися по ведмежину.

Розміри туші забитого хижака глибоко вразили Джеймі. Ведмідь був більший за бугая, не поступався масивністю перед диким буйволом. Безперечно, цей велетенський звір був тундровий грізлі — ведмідь, про якого мало хто з білих людей навіть чув і якого бачили тільки лічені одиниці. Самотній мешканець широких арктичних просторів, тундровий грізлі є можновладний правитель того снігового царства. Нечисленні ескімоси, що живуть там, уникають зустрічі з ведмедями і мають на це всі підстави. Бо ці хижаки, вагою в півтонни, озброєні гострими, як бритва, дводюймовими пазурами. Звичайно грізлі обходять людей стороною і лихою вдачею не відзначаються. Очевидно, тільки жорстокий голод примусив цього невдаху напасти на хлопців, бо на таку пору року тундрові ведмеді вже залягають звичайно в зимову сплячку.

Хлопці привезли додому лапу. На вигляд ступня її мала добрих десять дюймів завширшки і цілий фут завдовжки. Джеймі відразу ж заходився обмірювати її, а скінчивши — спохмурнів.

— Оті чудні сліди, що ми бачили коло кам’яного іглу місяць тому, залишив не ведмідь, — промовив він.

Авасінові довелось погодитися з цим. Засинаючи тієї ночі, хлопці думали про таємничі сліди, а потім бачили неприємні сни…

Наближався кінець листопада, і зима вже неподільно владарювала над Барренлендом. Люті хурделиці раз у раз налітали з північних морів, сковуючи тундру своїми льодовими пальцями. Пурга не вщухала по кілька днів поспіль, не дозволяючи хлопцям і на десяток кроків відійти од дверей хатини. Світ, в якому вони існували, весь час зменшувався, аж доки вони стали в'язнями своєї маленької хатини.

Спочатку хлопці не надавали цьому значення. В хаті їм було тепло й затишно, і вони знали, що мають досить харчів на чорний день. Попервах їм навіть приємно було сидіти поряд з собаками перед відкритим вогнищем і балакати чи робити якусь дрібну роботу, прислухаючись до несамовитого завивання вітру надворі.

Дні тепер стали зовсім короткі. Світало десь після десятої, а близько третьої години пополудні ніч уже оповивала білу, вітрами второвану тундру. Три кам'яні каганці споживали так багато жиру, що запаси смальцю почали катастрофічно танути. Хлопцям довелося перейти на одну лампу, і ту вони засвітлювали лише на кілька годин на день. Отож дедалі більше часу їм доводилося просиджувати при непевному світлі вогнища, балакаючи або граючи у відомі Авасінові індіянські ігри.

Джеймі навчився грати в «котячі гойдалки» — вив'язувати складні фігури з великої сухожильної петлі, почепленої на кінчики пальців. Коли це набридло, хлопці взялися за «удзі» — гру на вгадування з камінцями й трісками. Проте і ця, і інші ігри, що їх вони знали або вигадували, розважали їх недовго: незабаром хлопці втрачали до них інтерес.