Ніна заклала декілька пакетів углиб, між ними поставила скриньку з годинниковим механізмом і почала заповнювати широченьку дірку спершу вибухівкою, а тоді — ганчір'ям, цеглою й рогожками.

Акуратно виконавши всю роботу, вона спустилася вниз, зусиллям волі примусила себе сісти на край парти і попросила води. Їй хотілося втекти з підвалу.

Трохи заспокоївшись, Ніна звеліла Наті прибрати шматки цегли і сама підмела сміття, що насипалося із продухи.

— Ну, здається, все.

Дівчата відімкнули двері, подихали свіжим повітрям знадвору, потім полягали у своєму закутку. Але спати не могли: лежали з розплющеними очима, дослухаючись до кожного стуку чи шарудіння.

— А коли там щось зіпсоване? Вистрелить завчасно? — шепотіла Мата. — Ми не встигнемо вийти…

— Відпочивай і не вигадуй. До восьми сорока нічого не трапиться, мене інше турбує: ми-то втечемо, а дівчата зостануться?

— Ми їх запискою попередимо. По руках пустимо, а самі вийдемо.

— Теж небезпечно. Завчасно серед дівчат паніка почнеться. Гітлерівці рознюхають. Можуть вечір відмінити.

— То що ж робити?

— Шепнемо одній або двом перед вечерею, щоб потихеньку одна одній передавали, ніби в вісім тридцять наказано зібратися в маленькому флігелі для дуже важливого повідомлення. А там у тьоті Дуні лист залишимо:

«Дівчата-росіянки! Радимо до дев'яти годин не бути у великому будинку. Розбігайтеся, йдіть до лісу і мстіть фашистам. Ваші подруги із Ч. М.» Тьотя Дуня неписьменна. Розумієш? Раніше ніж треба листа не прочитає.

— А якщо нас зловлять?

— Нам і з запискою, і без записки — все одно шибениця…

Перед вечерею в підвал прибув начальник караульної команди, стрілець і якийсь вифранчений офіцер у пенсне. Стрілець зостався біля входу, а офіцери пройшли в глибину приміщення.

— Всім забиратися без речі до північ! — наказав начальник караульної команди.

Ната з Ніною навмисне затрималися, вдаючи, що не можуть знайти хусток, хоча ще від обіду були готові покинути підвал.

Гітлерівці обійшли все приміщення, заглянули в темні закапелки, посвітили між партами, ткнули носи під матраци і почали підганяти тих, що завозилися.

Ніна хотіла вже було пройти в двері, як раптом помітила, що офіцер, ткнувши палицею в одну з продух, запитав щось начальника караульної команди. Дівчина завмерла в чеканні: «Зараз полізуть…» Ні, начальник караулу каже, що він колись перевіряв усі ці дірки. В них, крім мотлоху, нічого нема.

Ніна штовхнула Нату, і вони, пов'язуючи на ходу хустки, поспішили до виходу. Німці йшли слідом за ними. На верхній площадці сходів дівчата стали. Їм хотілося переконатися: чи зовсім підуть гітлерівці з підвалу?

Внизу пролунав скрипучий звук зачиненого засува, клацнув замок.

— Виходять, — шепнула Ната.

Дівчата, не гаючи й хвилини, вийшли надвір. Незабаром повз них пройшли офіцер і начальник караулу. Стрілець лишився вартувати біля дверей підвалу.

— Пронесло, — з полегшенням зітхнула Ніна. — Куди ж ми з тобою подінемося? Темрява настане не раніше як через годину.

Дівчата швиденько попоїли каламутної кукурудзяної бурди на ґаночку біля кухні. Поглянувши, чи не стоять часом вартові біля задньої стіни муру, і переконавшись, що там, як завжди, безлюддя, вони зайшли в комірчину старої шкільної сторожихи.

Старенька, горблячись над ночвами, полоскала в підсиненій воді офіцерську білизну.

— Тьотю Дуню, — так ніби на кривду нарікаючи, заговорила до неї Ніна, — сьогодні нас знову вигнали з підвалу. Увечері до вас дівчата посидіти прийдуть. Тут лист подружка з Німеччини переслала, хай почитають. Багато цікавого. Тільки тихо, щоб німці не почули. А ми з Натою на чергування заступаємо… До ранку не спати.

— Гаразд, дівчатонька, покладіть на поличку — в мене руки мокрі.

Дівчата допомогли старенькій віджати білизну, посиділи з нею, погомонівши про всяку всячину, і пішли до санітарок.

Коли вони вийшли на ганок, у подвір'я в'їхав закритий автобус. Машина спинилася не біля входу в палати, а біля запасних дверей, що ведуть на сцену.

— Артисти, здається, приїхали, подивимося, — сказала Ніна.

Із шоферської кабіни вийшов автоматник. Він ключем відімкнув задні двері автобуса. З машини на землю вистрибнули ще два автоматники, а за ними виліз високий чоловік у чорному одязі. Ніна, побачивши безкозирку, бушлат і наручники, стиснула руку подрузі.