З величезної воронки поблизу Графської пристані засмаглі червоноармійці черпали воду брезентовими відрами і напували коней.

— Не підходьте! Тут міни! — гукали вони.

— А що нам міни, коли ми вдома? — весело відказав Кльоцко. Він не помічав, як по щоках і вусах котилися сльози. — Швартуйтесь до Графської! — наказав мічман.

Спалахнула сигнальна лампочка, пролунала команда:

— Стоп… Глушити мотори!

Мокрий від поту вискочив Чижеєв на верхню палубу і на мить осліп від блиску та сухої спеки, що вдарили в вічі.

— Севастополь!

Видираючись по обгорілих палях, моряки збігли по вищерблених снарядами широких східцях Графської пристані до арки з білими колонами й висипали на широку площу Леніна. Швидко окинувши її поглядом, вони попрямували до кам'яних воріт і наввипередки почали підніматися на вишку водної станції.

На площадці, що височіла над містом, моряки скинули з голів безкозирки. Вони знову бачили Корабельну сторону, Малахів курган, казарми Учбового загону, Морзавод та голубі бухти. Вони обіймали поглядом знайомі місця і не впізнавали їх. Усе місто, як колись давній Херсонес, було перетворене в суцільну руїну, гори каменю.

Севастопольські вулиці заросли травою, ромашками та маками. Головки маків погойдувалися скрізь. Ними рясніли бульвари, стіни зруйнованих будівель, спуски до моря, купи сміття й колючого дроту.

Чижеєв скинув бушлат, стареньку смугасту матроську тільняшку, прив'язав її до флагштока і потягнув за трос.

Вітер надув біло-синю матроську тільняшку, і вона залопотіла в повітрі. Наче змовившись, друзі зняли автомати і дали залп.

Вони салютували чорноморській столиці, салютували героям, які загинули за неї, сповіщали світові про своє повернення.

— Що трапилося?.. Чого стрілянина? — занепокоїлися автоматники, що спочивали в затінку під розбитою стіною. Їх заспокоїв усмішкою регулювальник, що спостерігав з площі дивну поведінку моряків.

— Все в порядку! — сказав він. — Матроси радіють.

Геленджик — Севастополь.

Травень 1944 p. — квітень 1945 p.