Юнак присунув крісло і сів біля Наташі.

— Альма з своїм Зігмундом запізняться на дванадцять хвилин. Це дуже дивно! Завжди вони запізнюються і завжди на дванадцять хвилин.

Посельська сміялася разом з Арнольдом. Справді, запізнившись рівно на дванадцять хвилин, у хол зайшли Альма Гуц і незнайомий Наташі високий на зріст чоловік.

— Погляньте, за моєю машиною, — надто голосно сказав чоловік швейцарові.

— Кому потрібен твій старий вітряк! — гукнув йому Арнольд.

Чоловік помахав Арнольдові рукою і пішов слідом за Альмою до гардероба.

— Вони вже познайомилися. Ну, що я казала? — сміялась Альма Гуц, вітаючись з Наташею і Арнольдом. — Знайомся, Анно, — сказала вона, підштовхуючи до Наташі свого супутника. — Це король тренерів, поет батерфляя Зігмунд Лісовський.

Поет батерфляя більше скидався на боксера. Кремезний, високий чоловік, на похмурому обличчі — невеликий приплюснутий ніс. Масивне вугласте підборіддя навкіс розсічене синюватим шрамом. Через це здавалося, що обличчя трохи скривлене набік.

Компанія зайняла столик у затишній, глибокій ніші. Замовлення робив Арнольд. Він довго напівголосно говорив з офіціантом, який зігнувся перед ним дугою. В цей час Зігмунд Лісовський, розмовляючи з Альмою, приглядався до Наташі.

— Ну, як себе почуває новенька? — раптом звернувся він до неї.

— Чудово. Я дуже люблю цей ресторан.

— О! Виходить, ви тут бували?

— Звичайно. За кілька годин сьогоднішнього вечора я полюбити його ще не могла.

— Молодець, Анна! — Альма заплескала в долоні. — Вчи його світським розмовам. Зігмунд славиться вмінням задавати безглузді питання. Рахунок один — нуль на користь Анни. Матч триває.

— Що тут відбулося? — встряв у розмову Арнольд. — Певно, Зігмунд уже встиг задати якесь питання?

— Так, і дістав від Анни облизня! — сміялась Альма. — Але ти, Ані, все ж май на увазі: якщо Зігмунд візьметься вчити тебе батерфляя, це — щастя. Так що не бий його дошкульно.

Заграв оркестр. Пішли танцювати. Альма з Зігмундом, Наташа з Арнольдом.

— Чудово створене життя! — шепотів у вухо Наташі її кавалер. — Ще сьогодні вранці я не знав, як згаяти вечір. Усе остогидло, як осінь. І раптом з басейну випливаєш ти, прекрасна Афродіто, і вже хочеться, щоб вечір ніколи не кінчався!

Патякаючи, Арнольд уперто наближав своє обличчя до Наташиного.

— Попереджаю вас, — сказала вона насмішкувато, — я не терплю вільностей у перший вечір знайомства.

— О! — Арнольд відхилився. — Якщо не в перший, то в який же?

— У той, коли мені цього самій захочеться!

— Пташко, я бачу, в тебе гострі кігтики!

— І «ти» теж буде тоді, коли я цього захочу.

Після танцю розмова якось не клеїлась. Наташа рада була цьому. Вона мала обміркувати, як їй діяти далі. Випили за Анну Лорх, за те, щоб її портрет надрукували в газетах.

— Альма сказала, що ви сильна, — звернувся до Наташі Зігмунд. — Для батерфляя це найперше діло. Найперше! — він стукнув по столу своїм величезним чавунним кулаком.

— Не бійся, Анно, Зігмунд добрий, — засміялась Альма Гуц, помітивши, що Наташа перелякано дивиться на його кулак.

— Ми з тобою зробимо так, — вів далі Лісовський, спідлоба дивлячись на Посельську: — Спочатку тебе поганяє Альма, відшліфує техніку плавання, а потім я займусь.

Альма Гуц заплескала в долоні.

— Анно, кричи «ура»! Протягом останнього року він уперше сам пропонує свої послуги.

За це не можна було не випити.

— Ну, а як же буде зі мною? — з удаваною образою спитав Арнольд. — Я вимагаю справедливості. Анну треба розділити між трьома.

— Помовч! — грубо кинув йому Зігмунд.

Арнольд підняв руки.

— Капітулюю, капітулюю і ніяких претензій! Але претензії можуть з’явитися в Альми.

— Помовч! — вже погрозливо повторив Зігмунд.

Деякий час усі були зайняті тільки їдою. Знову заграв оркестр. Альма запросила Арнольда, і вони пішли танцювати. Посельська сподівалась, що її запросить Зігмунд, але він цього не зробив. Як тільки Альма з Арнольдом відійшли од столу, Зігмунд витер серветкою рот і нахилився до Посельської.

— Твій батько — людина Деніца? Це правда?

— Я брехати не вмію. Так, мій батько морський офіцер рейху.

— Як його прізвище?

— Очевидно, Лорх, якщо він мій батько. Рахунок стає два — нуль!