Вход/Регистрация
Цар і раб
вернуться

Білик Іван Іванович

Шрифт:

Царський колісничий Дамон, лежачи крайнім у першому ряді, голосно, щоб його почули, похвалив добірну грецьку мову римського сенатора. Нікого не здивував улесливий тон поважного евпатрида, бо всі знали, що колісничий домагається угоди з римським правлячим сенатом на поставку в Італію зерна. Публій теж був добре обізнаний із станом торгівлі в Боспорському царстві й оцінив слова Дамона, проте відповів на його лестощі ухильно:

— Я ще вчився по-грецькому. В Римі донедавна ніхто й писати латиною не вмів. Марк Порцій Катон перший серед римлян почав писати по-латині.

Се можна було зрозуміти як схиляння перед еллінським духом, та щойно згадане ім'я войовничого Катона забриніло й повисло в екусі над двома десятками краватів.

— Чи се не той Марк Порцій Катон, що казав «Карфаген не мусить далі бути»?

Хрипкуватий дужий голос із другого ряду змусив усіх обернутися. Мовив Евтихій, німфейський евпатрид і купець, дальній Перісадів родич.

Публій Мукій Сцевола поворушив голими вислими щоками, спробував обернутися й собі в бік Евтихія, та негнучка шия й старі суглоби заважали йому.

— Се саме той Катон. Він був консулом перед дев'яносто п'ятьма роками.

— Хай розіб'є Посідон мою трухляву діеру, — обізвався знову Евтихій, — коли я не вгадав! Мій отець торгував із Катоном.

І то теж була заявка на угоду, й Савмак перестав дослухатися. Перед очима йому майнуло біле обличчя Вероніки в обрамленні чорного гіматія, й стало совісно, що так злегковажив нею. Колись я любив її, подумав Савмак, згадавши, як у своїх юнацьких мріях утілював Вероніку в образі казкової царівни Медеї. Тепер перед очима в нього день і ніч стояв образ іншої.

Савмак поглянув на грубуватого моряка Евтихія й вирішив будь-що підстерегти його по закінченні симпосію. Евтихій хвалився лоґоґрафові, нібито буває в домі за смугастими мурами, й лоґоґраф мовби між іншим переказав се Савмаку.

Савмак раптом згадав про Архелая, якого теж приплів до того будинку, й роззирнувсь. Архелая Перісад так само запросив на учту. Декарх махерофорів лежав у самому кутку й дивився на Савмака.

Вилаявшись пошепки, Савмак скривився, мов упійманий на недозволеному, проте відзначив, що сей жевжик Архелай найбільше пасує Вероніці. Найбільше — поміж усіх молодих евпатридів, ще раз, мовби для самозаспокоєння, сказав собі Савмак і спробував забути про зневаженого юнака в кутку царського екуса.

Коли гості почали розходитися, Савмак поспішив уперед і став за ґрифоном царського клімаксу. Та евпатриди, яких біля входу ще перестрівали роби-факельники, поволі розбрелись, а грубіян Евтихій мов запав у землю. Певно, я його вґавив, подумалося Савмакові; вийшовши зі своєї схованки, він поплентав уже темною площею до хорому, та перед сходами почув знайомий голос:

— Візьми, сенаторе. Се маленький дар на просо твоїм священним курям.

Відповіді не почулось, і Савмак одступив. Одні кроки прочовгали в невидимий у затінку під колонами вхід, а другі залопотіли по сходах. Евтихій ішов просто на нього й, коли опинився з ним віч-на-віч, буркнув:

— А, се ти… — Й умисне перевальцем подався в бік ґрифонів.

Савмак ухопив його за гіматій:

— Стривай!

Евтихій став і хитнувся, десь-то був під добрим хмелем:

— Хай поглине мене Скі… Скілла чи Харрібда, коли ти не спитаєш мене про ту гет… гетеру! Вгадав? — Царський родич промовисто розреготався. — А за поли евпатрида ха-хапати не слід. — Він приступив і видихнув у лице Савмакові: — Чув? Отож! А ті римляни — всі до єдиного варвари, нехай я тут-таки провалюсь у тартар, коли брешу. То споконвічні злодії! В тірренців римляни вкрали мову, а в нас — кумирів. Ото такі злодії. Дарунки бере, а нічого не обіцяє, й руки йому не всихають, і Ґорґона не сниться, хай я каменем стану!..

Савмакові вже не хотілося ні про що говорити з п'яним купцем, та й той забувся, чого став і для чого його спинили, тож непорозуміло почав хапати отрока за барки. Савмак одчепився з Евтихійових рук і пішов угору до хорому, та вже на другій сходинці почув з темряви:

— Приходь завтра чи позавтра, поведу тебе до тієї гетери, євнух казав, що ти за нею слину пускаєш… Бери доброго срібняка, й ми…

Аби не слухати його варнякання, Савмак побіг сходами вгору й шаснув повз двох чатників з мечами наголо. Всі людці — паскуди, — думав він. — Усе життя з гори до споду затхнулось і запліснявіло, й немає такого вогню, що міг би його випалити й оздоровити.

Раптова слабість у колінах і в усьому тілі змусили Савмака прихилитися до стіни. Я п'яний, таки п'яний… Він стояв, поки ззаду його погукали:

— Ефебе!

То був другий декарх внутрішньої сторожі царського хорому, напарник Архелая — Клісфен, рябий меот із рябим голосом, довгий, мов зігнута жердина. Савмак тупо глянув на декарха, здивований тим, що на світі ще є люди, бо йому допіру здавалося, ніби вже ніде нікого нема, як у сій порожній лункій анфіладі з безліччю темних світлиць і спочивалень.

  • Читать дальше
  • 1
  • ...
  • 20
  • 21
  • 22
  • 23
  • 24
  • 25
  • 26
  • 27
  • 28
  • 29
  • 30
  • ...

Ебукер (ebooker) – онлайн-библиотека на русском языке. Книги доступны онлайн, без утомительной регистрации. Огромный выбор и удобный дизайн, позволяющий читать без проблем. Добавляйте сайт в закладки! Все произведения загружаются пользователями: если считаете, что ваши авторские права нарушены – используйте форму обратной связи.

Полезные ссылки

  • Моя полка

Контакты

  • chitat.ebooker@gmail.com

Подпишитесь на рассылку: