Марк, як і інші мнемоніки, звичайно ловився на цей гачок. Він озвався із запалом:

— Я ніколи не чув про такі планети. Ну, хіба що планета зовсім не придатна для життя. Наприклад, коли вона вкрита суцільною кригою або це суцільна пустеля, то справа інша. А Братусь не такий.

— Справді, не такий, — погодився Шеффілд.

— Тоді навіщо екіпажеві боятися його? Я тут думав про це весь час, поки лежав хворий. Тому й вирішив подивитися бортжурнал. Я ще жодного не бачив — тож мені все одно не завадило б його погортати. І, звичайно, я сподівався знайти там правду.

— Угу, — буркнув Шеффілд.

— І, на жаль, мабуть, помилявся. На жодній сторінці бортжурналу не було згадано про мету експедиції. Значить, вона секретна. Таке враження, що він тримає її в таємниці навіть від інших офіцерів корабля. А корабель, виявилось, насправді зветься «Георг Г. Гронді».

— Та певно ж, — сказав Шеффілд.

— Ой, не знаю. Я підозрював, що в назві «Три Г.» є прихований зміст, — похмуро мовив Марк.

— Тебе просто розчарувало, що капітан не збрехав, — зауважив Шеффілд.

— Не те щоб розчарувало. Але якось відпустило. Я думав… я думав…

Він замовк, геть збитий з пантелику, але Шеффілд не поспішав на допомогу. І Марк був змушений договорити:

— Я думав, що, можливо, всі мені брешуть, не тільки капітан. Може, навіть ви, докторе Шеффілд. Я думав, що ви теж не хочете, щоб я розмовляв з екіпажем. І що у вас є для цього якісь підстави.

Шеффілд спробував посміхнутись, і це йому навіть удалося. Що поробиш, підозрілість — то професійна хвороба співробітників Мнемонічної Служби. Мнемоніки весь час перебувають в ізоляції від інших людей і тому так сильно різняться від них. Очевидна причина призвела до очевидного наслідку.

Шеффілд промовив безтурботно:

— Сподіваюся, коли ти прочитаєш про народні повір’я, то зробиш висновок, що всі ті забобони зовсім не обов’язково спираються на логіку. Від планети, яка має недобру славу, обов’язково чекають зла. Якщо на ній трапляється добро, цього чомусь до уваги не беруть, а от про все погане відразу починають горлати по всіх усюдах, та ще й частенько роблять із мухи слона. Людська неслава тече мов лава.

Шеффілд відійшов від Марка до гідравлічних крісел, в яких вони сидітимуть під час посадки корабля. Повернувшись спиною до хлопця, він на око підганяв довжину широких амортизаційних пасів. Відчувши, що Марк дивиться на нього, Шеффілд неголосно сказав, неначе сам до себе:

— Так, звичайно, найгірше те, що Братусь не такий, як ті планети…

(«Обережно, обережно, не сполохай. Один раз гачок уже зірвався…»)

— Ні, не такий, анітрохи, — мовив Марк. — Ті експедиції, що загинули на інших планетах, були не такими. Це — правда.

Шеффілд, не обертаючись, напружено чекав. Марк вів далі:

— Всі сімнадцять експедицій, що загинули на планетах, котрі тепер заселені, всі вони були маленькими розвідувальними партіями. У шістнадцяти випадках причиною загибелі стала якась аварія корабля, а в сімнадцятому, на Малій Комі, — несподіваний напад місцевої форми життя. Нерозумної, звичайно. Я пам’ятаю всі деталі…

(Шеффілд мимоволі затамував подих. Марк справді може навести всі деталі. Всі. Процитувати напам’ять всі повідомлення кожної експедиції, слово в слово, для нього не важче, ніж сказати «так» чи «ні». І він до цього завжди готовий. Мнемонікам не притаманна вибірність. З цієї саме причини здається проблематичною можливість нормального спілкування мнемоніків з нормальними людьми. За самою своєю природою мнемоніки, власне, — страшенні зануди. І Шеффілд, який був привчений і натренований вислуховувати такі інформаційні водоспади й аж ніяк не збирався зупиняти Марка, все ж не втримав важкого зітхання).

— …але це неістотно, — промовив Марк, і Шеффілд знову зітхнув, тепер уже з полегшенням. — Вони просто були зовсім не такі, як експедиція на Братусь. Це ж була справжня колонія — 789 чоловіків, 207 жінок і 15 дітей віком до тринадцяти років. Другого року вони прийняли з Землі ще 315 жінок, дев’ять чоловіків і двох дітей. Колонія проіснувала майже два роки, а чому вона загинула — невідомо, якщо не зважати на те, що, виходячи з їхніх повідомлень, причиною загибелі могла стати якась хвороба. В цьому і полягає відмінність експедиції на Братусь. Але сама планета нічим особливим не відрізняється… за винятком, звичайно, того, що…

Марк замовк, немовби наступне повідомлення було неістотним, не вартим згадки. Шеффілд мало не скрикнув від нетерплячки, але примусив себе стриматись і спокійно промовив:

— Ну, звичайно, саме та відмінність.

— Це знають усі. Тут аж два сонця, а інші планети мають по одному.

Психолог мало не заплакав з розчарування. Знову зірвалося!

Що ж, нічим не зарадиш. Може, поталанить іншим разом. Із мнемоніком треба бути терплячим, інакше не матимете мнемоніка.

Він сів у гідравлічне крісло і пристебнувся. Марк зробив те саме. (Шеффілд хотів би йому допомогти, але це було б, мабуть, нерозважливо). Він подивився на годинник. Напевне, вони вже почали спіральний спуск на планету.