Уряд на Альтмарку відреагував одразу ж і вислав до Братуся санітарний корабель. З нього на планету скинули сироватку та різні інші препарати. Сідати корабель не став, бо лікар, який був на борту, поставив здаля діагноз — грип, тобто сильно применшив небезпеку епідемії, що лютувала на Братусі. У своєму звіті він доповів, що скинуті медикаменти чудово забезпечать подолання всіх проблем. А втім, цілком імовірно, що сісти на планету не дозволив екіпаж корабля, який боявся зарази. Але в офіційному звіті на це не було й натяку.

Через три місяці з Братуся надійшло останнє повідомлення — про те, що живих лишилося тишки десять чоловік та й ті вже на грані смерті. Вони волали про допомогу. Це повідомлення разом із попереднім медичним звітом було переправлено на Землю. Однак Центральний Уряд являв собою гігантський бюрократичний лабіринт, у якому будь-які повідомлення блукали без надії доти, доки хтось дуже впливовий не виявляв до них особистого інтересу і давав їм справжній хід. Цього разу не знайшлося нікого, хто б зацікавився далекою планетою, на якій помирало десять чоловіків і жінок.

Повідомлення потрапило в архів, і про нього забули: протягом сторіччя нога людини не ступала на поверхню Братуся.

Згодом, на хвилі нового буму навколо всегалактичних досліджень, сотні кораблів почали сновигати в порожніх просторах Всесвіту, розвідуючи то ті, то ті закутки космосу. Повідомлення про відкриття нових планет спочатку текли тоненькою цівкою, а потім перетворились на справжній потік. Деякі з повідомлень надходили від Хідошекі Макоями, який двічі перетнув скупчення Геркулеса. На другий раз він і загинув. Ідучи на вимушену посадку, він передав у субефір своє останнє повідомлення, вимовлене здавленим, розпачливим голосом: «Поверхня наближається з шаленою швидкістю, стінки корабля розжарились до черв…» І більш нічого.

А минулого року повідомлень нагромадилося вже стільки, що ніхто не був у змозі їх опрацювати. Тому всю ту купу відправили до перевантаженого роботою Вашінгтонського обчислювального центру. Цій справі надали такої великої ваги, що вона чекала черги всього тільки п’ять місяців. Оператори оцінили кінцеві дані щодо придатних для заселення планет, і Братусь посів у списку перше місце.

Шеффілд пригадав шалене «ура», з яким зустріли цей висновок. Зоряну систему Лагранж із захватом розрекламували по всій Галактиці, а один дотепник, молодий клерк з Бюро у справах периферії, назвав планету Братусем, натякаючи на необхідність родинних чуттів з боку людини до навколишнього світу. Переваги Братуся піднесли до небес. Родючі грунти, клімат («нескінченна весна, як у Новій Англії») і, передовсім, блискуче майбутнє планети повсюди обігрували, нітрохи не зважаючи на здоровий глузд. «Протягом наступного мільйона років, — галасувала реклама, — Братусь ставатиме чимраз багатшим і багатшим. Поки інші планети старішають, Братусь молодітиме — в міру того, як відступатимуть льодовики, звільняючи все нові родючі грунти. Завжди — нові обрії; завжди — невичерпні природні ресурси!»

Протягом мільйона років!

То був шедевр Бюро. Тепер нарешті мала успішно розпочатися грандіозна програма колонізації під егідою уряду — довгожданий старт справжнього науково підготовленого освоєння Галактики для загального добра людства.

І тоді з’явився Марк Аннунчіо, який багато наслухався про цей проект і, як кожний простий землянин, був у захваті від небачених перспектив. Але одного дня Марк пригадав дещицю, яку колись вичитав, перегортаючи нудні «мертві завали» архівів Бюро у справах периферії. То була доповідь санітарної експедиції, присвячена певній планеті у певній зоряній системі, опис якої, а також розташування в просторі точно збігалися з координатами та описом групи Лагранж.

Шеффілд добре пам’ятав той день, коли Марк прийшов до нього з цією новиною.

Він пам’ятав також, яким було обличчя Секретаря у справах периферії, коли ця новина потрапила до нього. Він бачив, як квадратна щелепа Секретаря повільно відвисла, а в очах застиг безмежний жах.

Уряд припустився страшної помилки! Він збирався відправити на Братусь мільйони людей. Він проголосив надання переселенцям земельних наділів та субсидій на створення насінного фонду, придбання сільськогосподарських машин та промислового обладнання. Братусь розписували як рай для численних виборців і як прообраз прийдешніх райських куточків для мільярдів нових виборців.

Коли з тієї чи іншої причини Братусь виявиться небезпечним для життя, то це означатиме політичне самовбивство для всіх людей в уряді, які розробляли проект. А це були видатні постаті, навіть у порівнянні з Секретарем у справах периферії.

Витративши кілька днів на різні перевірки, Секретар ще трохи повагався, а тоді сказав Шеффілдові:

— Здається, нам таки слід з’ясувати, що там трапилось, і якось використати це у пропаганді. Як ви гадаєте, вдасться нам нейтралізувати цю погану новину?

— Якщо те, що сталося, не виявиться аж надто жахливим.

— Але ж цього не може бути? Я хочу сказати… як таке може бути?

Секретареве обличчя перекривила жалюгідна гримаса.

Шеффілд знизав плечима.

— Послухайте, — пробелькотів Секретар. — Ми можемо послати на планету корабель зі спеціалістами. Підберемо лише добровольців і, звичайно, тільки надійних… Ми можемо надати цій справі першочергової ваги, бо весь наш проект, як ви знаєте, має величезне значення. Ми трохи приглушимо рекламну кампанію і будемо стримувати її, поки повернеться експедиція. Вигорить це в нас, як ви гадаєте?