— Був тут падре? — звернувся він до Буено.

— Був, старий Санчо, був.

Знахар полегшено зітхнув. Сьогодні його процедура тривала довше й закінчилась урочистим чаклунським танком. Певно, на честь католицького священика?

Ряжанка, який у присутності старого Санчо ввесь час усміхався, тепер знесилено відкинувсь на постіль. Чоло йому вкривав рясний піт. Буено дивився на Сергія, доки той не розплющив очей. Потім поспіхом підвівся й вийшов. За годину чи півтори повернувсь. У руках тримав дві щойно вистругані й досить пристойні милиці з бамбука.

Сергій несподівано міцно потис йому правицю. Той не чекав такого й розгубився. Ступив крок до драбини, але потім знову підійшов до хворого.

— Я хотів би, сеньйоре начальник, дуже б хотів, щоб у нас із вами стало все, як і раніше.

Що ж, цього слід було чекати. Невчасно розчулився. І це вже не вперше… Проклята гадюка! До неї все було на своїх місцях. А тепер став слинявий, мов стара дівка. Усе пішло шкереберть…

Буенавентурі нічого не відповів. Тільки наказав привезти ввечері Матвія Коляду. Індіянин глипнув на нього, але промовчав. Потоптавшись трохи, він крутнувся й зліз додолу. За хвилину сердито гаркнув джип.

Матвій Коляда приїхав, як завжди, галасливий і грубувато-дотепний:

— Ну що, шефе, оклигав? А я вже думав, на поминки…

Розмовляли українською мовою, і Буено сидів до них спиною, звісивши ноги додолу, демонстративно ігноруючи Коляду.

Матвій сміявся:

— Оце чорнозаде все приндиться та сичить на мене, мов кошеня на собаку. І що його вкусило? Не знаєш? Може, й на тебе сичить-шкварчить? Га? То давай хвоста йому присмалимо, щоб не дуже довгим був!

Задоволений таким дотепом, він голосно реготав.

— Я тебе не для цього кликав, — похмуро перебив Ряжанка. — Скільки в нас консервів, галет та бензину?

— Галети є і консервів чимало, а бензину — якщо оце стерво гасатиме туди-сюди двічі на день, то, мабуть, пхатимемо козлика задами…

Чому вони так ненавидять один одного? Неначе й справді кіт із собакою. Холодна війна. Та колись обов'язково підігріється…

Коляда знав, про що зараз думає Сергій.

— Якийсь він не теє. Комуняга, видно. Я, бувши тобою, не панькався б Із ним.

— Коли б не він, мене вже…

Матвій зневажливо махнув рукою:

— Та-а! Ти ж сам казав, що шаман чаклунством бавиться. Думаєш, він тебе од гадюки? То, може, й не гадюка була, а так собі, вуж… або щось таке… Напухло, а тоді само й одтухло. А ти вже співаєш: народна медицина! Шахрайство. Якщо твій шаман такий мудрий, то чого ж рани й досі гниють?

Буено за ввесь вечір не прохопивсь і словом, а спати пішов у машину.

Коли ж уранці кочівники поїхали, Сергій спробував походити на милицях. Вони були зручні й легкі, з добре висушеного бамбука, але нога швидко брякла й починала боліти.

Та Ряжанка не зважав на біль. Наступного дня малий Альдо показав йому спочатку все селище, якого Сергій у день приїзду так і не розгледів, а потім повів до річки, де стояло на припоні кілька човнів, довбаних із товстих колод.

Суденце старого Педро було таке легеньке, що його без нічиєї допомоги стяг у воду навіть Альдо. Дітвак на ходу скочив у човен, ухопив жердину й заходився демонструвати перед Сергієм свою майстерність. Але тому було не до розваг. Натруджена нога розболілась не на жарт. Довелося розтягтись на траві й удавати, що спостерігає за юним рибалкою. Та біль потроху вгамувався.

— Чи далеко їздить Альдо човном? — спитав Сергій, коли хлопчик витяг пірогу на сухе.

— Далеко! Аж до озера!

— До якого озера?

— Озеро там, де кінчається річка.

— І Альдо не боїться сам?

— Ні, Альдо нічого не боїться!

— І часто він їздить сам аж до озера?

Хлоп'я зам’ялось. Але індіяни ніколи не брешуть.

— Альдо їздив до озера… з Педро.

Сергій про себе всміхнувся.

— А зі мною Альдо поїхав би?

— Так!

Малий устав і почав знову стягати човен у воду.

— Ні, ні, не зараз, Альдо! Потім.

— Грінго боїться?

— Н-ні, але… треба поспитати в старого Педро.

— Старий Педро не сердитиметься.

— Байдуже.

Ряжанка підвівся й покульгав до селища. Альдо розчаровано плентався за ним.

Наступного ранку, ще вдосвіта, до Сергієвого ліжка підійшов Альдо й посмикав за руку.

— Грінго збирався на полювання? Альдо вже готовий.

Бокатий місяць помережав підлогу хижки паралельними смугами. В хлоп'яти у руках довгий спис, на пасику висів сагайдак із луком та стрілами. Сергій сяк-так підвівся, намацав милиці, потім дістав з торбини й револьвер, який привіз йому днями Буено. Раптом згадав попа з кольтом, посміхнувся й поклав зброю назад.