Сергій уперше подивився на техніка. Навіть темрява не приховувала його розгубленості.

— А ви, Мігуелю, завинили перед партизанами?

У ці слова Ряжанка вклав якнайбільше жовчі. Його розбирала лють.

— Але ж, сеньйоре… Всі ми… Ви ж знаєте, що ми тут шукаємо… Уран потрібний тільки для війни, а наш уряд…

Сергій сердито плюнув. Цей доброчесний телепень, виявляється, нічого не знає. «Наш уряд»! Уран тут ні до чого. Німці…

Він раптом наказав:

— Переносьте зброю і боєзапаси до мого намету.

Але Мігуель жебонів мало не в самісіньке вухо:

— Ц-с-с… Сеньйоре, вони позабирали й зброю! Буено…

Сергій помовчав, тоді розстебнув кобуру з пістолетом, шпурнув її в чорну продухвину намету й потяг ноги до робітників, що зібрались навколо багаття. Але, не дійшовши, повернувся й посунув назад, навіть не глянувши на вкрай розгубленого Мігуеля.

У наметі аж гуло від комашні. Сергій натяг на голову накомарник і поринув у важкий сон. Уранці спав, аж поки не забракло повітря. Сонце розпекло брезент, і він випромінював жар, мов черінь. Ряжанка пішов до потічка, вмився, тоді пошукав очима Буенавентуру.

Молодий індіянин сидів у холодку під крайньою пальмою в гурті кількох робітників. Не привітавшись, Ряжанка буркнув:

— Скільки надбавки вимагаєте?

Але водій хитро примружив очі:

— В нас, сеньйоре начальник, страйк політичний.

От тобі й маєш… Учора Мігуель казав одне, а сьогодні вже інше свято.

— Технік просто не в курсі справ, сеньйоре начальник. Ряжанка спересердя махнув рукою, крутнувся й потяг до намету. За хвилину виліз із речмішком за плечима. Страйкарі похмуро стежили за ним. А він зійшов у берег, попхнув човник у воду й устрибнув сам. Зрештою, яке йому діло до всіх на світі страйків! Хай кожен скручує собі в язи, як йому зручніше.

Тиха течія поволі несла суденце вниз до озера.

Гирло Червоної річки лишилося вже далеко позаду. За яскраво-блакитним простирадлом озера, по якому бігали золотаві брижики сонця, здіймалась угору самотня Чорна скеля. Сергій відпихався попід берегом, укотре вже картаючи себе за вайлуватість: І досі не спромігся повитісувати весла. Усе довкола завмерло, не чути було навіть набридливого гудіння жуків. Лише зрідка пересвисту вались павуки-велетні, ловлячи в холодку сонну рибку. Земля принишкла під палючими променями безжального сонця.

І раптом Сергій мало не перекинув піроги. Хтозна-звідки долинув людський вигук:

— О-о-о…

Ряжанка озирнувсь — нікогісінько. На Чорній скелі теж ані душі, в цьому він міг заприсягтись. А тут знову:

— Го-о-о…

Згуки линули десь від середини озера. Хто там? Ряжанка обстежував блакитну гладінь поступово й методично, і за обрідною латочкою ситнягу й бадилля помітив чорну голову й плечі. Серце калатало. Сергій чимдуж попхнувся жердиною в той бік, але дно швидко пропало, й човен безпорадно став. Тоді Танго сама попливла до піроги.

За півгодини сиділи на плескатій кам'яній брилі над самісіньким берегом Червоного потічка. Поряд похитувалась від легенького вітерця крислата пальма, яку подекуди називають бразільським горіхом. Танго просто зубами лущила не дуже міцну шкаралупину плодів і весело щебетала. А Сергій усміхнено слухав, майже нічого не розуміючи та й не дуже дослухаючись. Його дивувала та разюча зміна, що сталася з Танго після останньої зустрічі. Потім вона почала розповідати про своє плем’я, й Ряжанка напружив увагу. Він зрозумів — ідеться про якесь велике свято, «найголовніше з усіх». Коли ж воно буде?

Дівчина заходилась пояснювати, але Ряжанка не міг нічого второпати. Тоді вона стрибнула з валуна додолу, підняла довгу тичку й загородила в землю:

— Коли геть зникне тінь!

Ага. Сергій згадав, що деякі індіянські племена й досі починають відлічувати дні з тієї миті, коли сонце підбереться в самісінький зеніт. Що ж, логічно. Європа ще до цього не додумалась.

— А скільки днів до Нового року лишилось? — поспитав він.

Танго показала чотири пальці.

— Плем'я танцює, співає? Весело на святі?

Цікаво б хоч раз у житті подивитись, як веселяться люди, що не зіпсовані цивілізацією. Але Танго чомусь не відповіла. Вона перестала лущити горіхи й принишкла. Сергій спантеличено дививсь на неї. Що відбувається в душі оцієї дівчини? Він підсів ближче й узяв її за руку. Танго сахнулась, потім раптом заголосила й затулилася долонями. Далі блимнула на Сергія мокрими від сліз гарними очима й тихо спитала:

— Грінго любить Танго?

Ряжанка мовчки хитнув головою. Дівчина знову заллялася слізьми й потому ще довго схлипувала. Він не знав, що й казати. Далебі отетерів, коли вона, тицьнувши на себе пальцем, промовила: